Тематичний напрям 2.

Тематичний напрям 2.

Розвиток державного управління та державної служби: міжнародний досвід

УДК 354 (430)

КАР’ЄРНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ НІМЕЧЧИНИ:

ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Вінтоняк Тетяна Іванівна,

слухач магістратури державної служби

 Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу,

 начальник відділу контролю за виплатою пенсій

 Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області

Малімон Віталій Іванович,

кандидат наук з державного управління,

доцент кафедри державного управління та місцевого самоврядування

Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

Розглядаються основні характеристики кар’єрної моделі публічної служби Німеччини. Розкривається поняття «професійного чиновництва», наводяться найістотніші риси сучасної моделі німецької державної служби. Висвітлено принцип загального керівництва публічною службою Німеччини.

Ключові слова: кар’єрна модель публічної служби, «професійне чиновництво», службовець, посада.

Винтоняк Т.И. Карьерная модель государственной службы Германии: опыт для Украины

Рассматриваются основные характеристики карьерной модели публичной службы Германии. Раскрывается понятие «профессионального чиновничества», приводятся существенные черты современной модели немецкой государственной службы. Освещен принцип общего руководства публичной службой Германии.

Ключевые слова: карьерная модель публичной службы, «профессиональное чиновничество», служащий, должность.

Vintoniak T.I. Career model of civil service in Germany: experience for Ukraine

The main characteristics of the career model of public service in Germany are considering. The notion of «professional bureaucracy» is revealing, the most significant features of a modern model of civil service in German are citing. Deals with general management principle of public service in Germany.

Keywords: career model of public service, «professional bureaucracy», officer, position.

Постановка проблеми. Реформування системи державної служби в Україні, її адаптація до стандартів Європейського Союзу потребує уважного аналізу досвіду функціонування цього важливого інституту в розвинутих державах, зокрема в Німеччині.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цій проблематиці присвячено цілий ряд публікацій як вітчизняних (І. Грицяк, Н. Дацій, Р. Корнута, І. Лопушинський, В. Луговий,
А. Михненко та ін.), так і зарубіжних (К. Крігер, Ж. Зіллер, О. Шмідт) авторів.

Не вирішені раніше частини загальної проблеми. Проте, незважаючи на досить велику кількість праць, чимало важливих проблем залишається поза увагою дослідників. Зокрема, особливий інтерес в контексті публічної служби Німеччини та її досвіду для становлення державної служби в Україні сьогодні становить наявність інституту професійного чиновництва, оскільки саме визначення моделі державної служби та її основних параметрів має лежати в основі створення високопрофесійної державної служби в Україні.

Метою статті є аналіз публічної служби в Німеччині, її основних характеристик, визначення сутності поняття «професійного чиновництва» а також висвітлення деяких особливостей правового статусу державного службовця в Німеччині.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі становлення України як демократичної держави набуває особливої ваги переосмислення ролі державної служби, державних службовців у цьому процесі. Саме тому надзвичайно актуальною на сьогодні стає проблема вдосконалення державної служби, професіоналізм і компетентність якої значною мірою зумовлюють ефективність розвитку держави. Вивчення досвіду організації і функціонування державної служби Німеччини є цінним тим, що протягом певного історичного періоду частина території сучасної України входила до складу Австрійської імперії, яка певним чином залишила свій слід в нелегкому самостійному державотворенні.

У Німеччині професійна державна служба з’явилася однією з перших у Європі. Вона будувалася на основі принципів відданості службі, законності, єдності, професійності і стабільності. Саме тому серед європейських держав з федеральним типом
державно-адміністративного управління найбільш впливовою є публічна служба Федеративної Республіки Німеччини. Вона регулюється багатьма законами, проте основним серед них є Конституція ФРН від 23 травня 1949 року.

У частині третій статті 33 Конституції ФРН встановлено принцип рівності суб’єктів публічної служби [1]. Ніхто не може бути ущемлений у своїх правах через релігійні віросповідання, світогляд чи приналежність до політичних партій. У галузях, де в управлінських структурах недостатньо представлені жінки, за рівної професійної підготовки їм надається перевага.

Слід зазначити, що нині в Німеччині немає поняття «державна служба» (Staatdienst), яке після Другої світової війни було витіснене поняттям «публічна служба» (offentliches Dienst), що міцно ввійшло в теорію і практику соціального життя. Нині «публічна служба» у функціональному плані розуміється як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління. В інституційному плані під нею розуміють певне коло осіб і посад, виконання публічних функцій яких складає зміст їхньої діяльності.

Публічна служба в Німеччині – це професійна діяльність, яка полягає у виконанні певними суб'єктами публічно-правових функцій в органах федеральної державної влади, земельних органах, громадах та інших суб'єктах публічного права [2]. До державної німецької служби належать:

а) професійні судді, які виконують функції правосуддя;

б) професійні військові;

в) міністри, члени дирекції федерального банку;

г) чиновники, які здійснюють управлінські функції.

Єдність державної служби Німеччини забезпечується спільною для всіх її рівнів і видів системою звань, чинів, рангів, єдиними правилами проходження служби, встановленими правами, обов'язками, обмеженнями і гарантіями, пенсійним забезпеченням та оплатою праці. Відповідно до Закону 1985 року публічна служба в Німеччині охоплює правове регулювання особливих публічно-правових відносин, що поділяються на дві основні групи: відносини з чиновниками і відносини з найманими особами – службовцями і робітниками державних установ. При цьому визначальним для поняття «державна служба» є правова форма організації роботодавця. Державною службою є лише діяльність на службі юридичної особи публічного права.

У західній теорії використовуються поняття «публічна служба», «професійне чиновництво», «чиновництво». Історично чиновництво створювалося для виконання службових обов'язків. У чиновному праві країн Західної Європи чиновника визначають як носія особливих державних функцій. Саме виходячи з цієї ознаки чиновники виділяються з числа інших осіб, які працюють за наймом в системі державної служби. Чиновник – носій публічно-правових функцій. Ця теорія отримала найбільш широке поширення в Західній Європі. Так, у Німеччині чиновник – це особа, яка перебуває в особливих службових відносинах з державою (землею), причому ці відносини характеризуються виконанням державно-правових функцій і пов'язують чиновника з державою, ставленням вірності і довіри з боку держави.

У Німеччині, як і в багатьох державах Західної Європи, інститут професійного чиновництва структурно є однією з найважливіших частин адміністративного права. Теоретичному дослідженню правових питань публічної служби Німеччини, проблемам сучасного чиновного права, професійного чиновництва, встановлення правового статусу чиновників та інших осіб, що перебувають на публічній службі, в німецькій літературі присвячено безліч робіт, підручників, практичних посібників. Навіть у Вищому адміністративному суді Німеччини аналізуються і вирішуються багато питань застосування чинного законодавства про професійне чиновництво. З об'єднанням Німеччини в 1990 р. питання публічної служби почали обговорювати ще більш активно. У нових землях ФРН останні роки відбувалося становлення нового законодавчого регулювання
публічно-службових відносин. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 75 Основного закону Німеччини, Федерація визначає «рамкову» компетенцію для встановлення правовідносин на державній службі в землях, громадах та інших утвореннях і організаціях державного права.

Правове становище земель у Німеччині та підпорядкованих цим землям органам земель комунального самоврядування безпосередньо регулюється їх власними законодавчими актами, при цьому Федерація має право приймати нормативні акти, що встановлюють лише рамкові розпорядження і норми. Проте в даному випадку є два обмеження:

а) у виданні федеральних нормативних актів повинна бути реальна потреба, тобто прийняття закону обумовлене необхідністю врегулювання відносин на державній службі;

б) встановлюються тільки ті рамкові нормативні акти та приписи, які не зачіпають прав і свобод громадян, а відносяться лише до визначення правового становища державних службовців.

Німецьке законодавство підрозділяє усіх фізичних осіб, які перебувають на державній службі, на чиновників, службовців і робітників. Чиновники – це особи, які виконують публічно-правові функції на службі у спілки (федерації), землі, органу самоврядування або в інших установах. Правове становище федеральних чиновників регулюється двома найважливішими законами: Федеральним законом про державних службовців Федеральним законом про правове становище чиновників. Слід зауважити, що обидва Закони діють ще з 1985 року, що є, на жаль, неможливим для України. Такий досвід черговий раз підтверджує, що правове регулювання системи державної служби має бути стабільним і унеможливлює привілеї для окремих груп.

До державних службовців у Німеччині належать такі особи: чиновники державного апарату, суді, а також викладачі вищих навчальних закладів, учителі, лікарі, працівники пошти, залізниці, державних банків та ін. Законодавство Німеччини класифікує державних службовців на дві великі групи: чиновників і осіб найманої праці (службовців і робітників). Державні чиновники як еліта державної служби зобов’язані дотримуватися традиційних правил професійної бюрократії.

Перерахуємо найістотніші риси сучасної моделі німецької державної служби:

1) дуже висока роль політичних призначенців у системі державної служби, особливо в процесі вироблення стратегічних управлінських рішень;

2) чітка організація системи державної служби з нормативно встановленою компетенцією кожного рівня управління (аж до розділення компетенції по ухваленню і виконанню рішень) і встановленими принципами посадової субординації;

3) складна, багатоступінчаста система відбору кадрів для державної служби з випускників вищих навчальних закладів з найкращою успішністю (держава має пріоритет в наборі кадрів перед приватним сектором);

4) дуже високий соціальний статус державного службовця, велике значення механізмів репутацій і норм професійної етики; існування інституту почесного урядовця;

5) залежність кар’єрного зростання, заробітної платні і пільг від стажу служби і посади.

6) переважання на державній службі фахівців з юридичною освітою.

Державна служба в Німеччині відрізняється високою ефективністю, престижем і пошаною серед населення, у зв’язку з чим для адаптації державної служби до умов сучасного світу, що змінюється, була вибрана тактика «великого якісного стрибка за допомогою маленьких кроків». Серед таких “кроків” можна відзначити децентралізацію державної служби, дивергенцію статусу держслужбовців, переорієнтацію державної служби на «клієнтні» відносини з громадянами [3].

Охарактеризуємо також і модель німецької державної служби. В усіх сучасних державах застосовується одна з трьох основних моделей публічної служби – кар’єрна, посадова та змішана. Більшість країн Європейського Союзу і власне Європейський Союз побудували свою публічну службу за принципом кар’єрної моделі. Це передусім Франція, Німеччина, Данія та Іспанія. Кар’єрна модель базується на принципі специфічності публічної адміністрації, що зумовлює наявність персоналу, наділеного особливими можливостями, який присвячує все своє професійне життя службі в державному органі. Таким чином, найбільш характерними рисами кар’єрної моделі публічної служби Німеччини є: наявність спеціальних статутних вимог щодо освіти, необхідної для найму та кар’єри; обмеження визнання професійного досвіду роботи в приватному секторі; призначення службовця тільки на найнижчі посади визначеного кар’єрного рівня та просування по службі за вислугою років; наявність законодавчовизначеної системи оплати праці та спеціальної пенсійної системи; робота впродовж життя; чітко визначений принцип субординації; статутно або нормативно закріплений кодекс поведінки публічних службовців, їх прав та обов’язків.

Професіоналізація української державної служби – на даний час головна мета реалізації кадрової політики органів влади. У зв’язку із цим виникає необхідність в удосконаленні кадрових технологій. Однак до вирішення цієї проблеми слід підходити диференційовано: навчання, підвищення кваліфікації, адаптація, добір, робота з кадровим резервом повинні мати індивідуальний (конкретний) характер, що потребує розроблення й запровадження певного набору кадрових технологій до однотипних посад державної служби.

Виходячи з наведеного постає проблема запровадження інноваційної класифікації посад державної служби – з урахуванням функціональних навантажень на ці посади [4].

Беручи це до уваги, проаналізуємо класифікації посад державної служби в Німеччині.

У Федеративній Республіці Німеччина до державних службовців зараховуються три категорії осіб [5]:

– чиновники – власне державні службовці, які пов’язані з федеральними, земельними чи самоврядними органами публічноправовими відносинами;

– службовці – особи, які пов’язані з федеральними, земельними чи самоврядними органами, установами приватноправовими відносинами за строковими трудовими угодами; не наділені владними повноваженнями;

– робітники – наймані технічні працівники, пов’язані з федеральними, земельними, самоврядними органами, установами чи підприємствами приватноправовими відносинами за строковими трудовими угодами; отримують оплату праці згідно з тарифними угодами.

Якщо охарактеризувати відносини, то чиновники знаходяться у публічно-правових відносинах з державою, а службовці та робітники – у приватно-правових відносинах з державою.

Загальний закон про правовий статус державних службовців ФРН встановлює чотири види посад державних службовців: – нижчий рівень служби (проста служба); – середній рівень служби (середня служба); – підвищений рівень служби (відповідальна служба); – вищий рівень служби (вища служба).

У межах кожної групи державним службовцям присвоюються ранги, усього їх 16:
А1–А4 – нижчі ранги (допоміжно-технічний персонал); А5–А8 – середні ранги (урядові секретарі); А9–А12 – вищі ранги першого ступеня (урядові інспектори); А13–А16 – вищі ранги другого ступеня (вищі урядові радники).

Табель про ранги передбачає 16 груп чиновників:

– А1–А4 – нижчі чини (допоміжно-технічні працівники);

– А5–А8 – середні чини (урядові секретарі, обер-секретарі, гаупт-секретарі);

– А9–А12 – вищі чини 1 рівня (урядові інспектори, начальники поліції, комісари, судді);

– А13–А16 – вищі чини 2 рівня (вищі урядові радники, старші викладачі, директори, вищі урядові радники, міністри, посли тощо) [6].

Отримання відповідних посад можливе за умов виконання низки умов залежно від рангу.

Для проходження служби нижчого рівня необхідним є: успішне закінчення основної загальноосвітньої школи або наявність визнаного рівноцінного рівня освіти. Для  середнього рівня – закінчення фахового училища; підготовча практика до зайняття посади впродовж одного року; складання відповідного іспиту. Для підвищеного рівня (перший ступінь) – шкільна освіта, що дає право на вступ до вищої школи; підготовча практика до зайняття посади впродовж 3 років; складання іспиту на право служби на цій посаді. Для служби вищого рівня (другий ступінь) – закінчення вищої школи; підготовча практика до зайняття посади впродовж як мінімум 2 років; складання іспиту на право проходження державної служби [7].

Правовий статус державних службовців як суб'єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:

– їхні права та обов'язки встановлюються у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;

– діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань і носить офіційний характер;

– службові права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов'язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки – правами, без наявності яких обов'язки неможливо здійснювати;

– здійснення службовцями своїх прав та обов'язків гарантуєть­ся законодавством;

– законні приписи і вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;

– службовці мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру.

Приклад Німеччини показує, що кар’єра і служба за наймом не виключають одна одної. Там службовець може зробити кар’єру, заміщуючи різні послідовні посади, а престижність публічної служби змушує його постійно самовдосконалюватись та віддано (в прямому розумінні цього слова) служити своїй державі.

Висновки. Отже, проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію і необхідність досягнення критеріїв та вимог, що висуваються до кандидатів для вступу до ЄС, ставить на перший план завдання створення високопрофесійної державної служби як ключового елементу ефективної системи державного управління. А це потребує врахування досвіду розвинених країн для створення передусім дієвого кадрового резерву
професійно-компетентних державних службовців, що готові прийняти виклики нестабільного сьогодення на сучасному етапі державотворення.

Список використаних джерел:

1. Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland Ausfertigungsdatum : 23.05.1949. — [Електронний ресурс] . — Режим доступу : www.rechtliches.de

2. Корнута, Р. Окремі особливості правового регулювання публічної служби Німеччини / Р. Корнута // Проблеми реформування державного управління : зб. наук. пр. — К. : Вид-во УАДУ, 2000.

3. Організація державної служби в Україні : теорія та практика : навчальний посібник / М.О. Багмет, В.С. Фуртатов, М.С. Іванов. — Миколаїв :  МДГУ ім. Петра Могили, 2007.

4. Теоретико-методологічні засади класифікації посад державної служби : зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф. / М-во освіти і науки України, Головдержслужба України [та ін.]. — К. : КНЕУ, 2009.

5. Чорноног Є. Державна служба : історія, теорія і практика : навч. посіб. /
Є. С. Чорноног. – К. : Знання, 2008.

6. Anforderungen des Grundgesetzes an Personalauswahlverfahren im offentlichen Dienst / Christoph Krieger. — Mainz : Universitatsbibliothek Mainz, 2013. — Online-Ressource. Zugl.: Mainz, Univ., Diss., 2012.

7. Колісніченко Н. Європейська державна служба між традицією та реформуванням / Н. Колісніченко [Електронний ресурс]. — Режим доступу :www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu.

ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК ОРІЄНТИРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Курочка Людмила Михайлівна,

аспірант кафедри права і законотворчого процесу

Національної академії державного управління при Президентові України

На сучасному етапі розвитку України інститути державної служби переживають зміни, що обумовлені модернізацією системи державного управління, розбудовою демократичних інститутів суспільства, прагненням нашої держави до європейської інтеграції. Пошук ефективного вирішення проблем зумовлює необхідність розробки теоретичної моделі державної служби, що базується на оновлених засадах, в основу яких покладено сучасні принципи. Саме з таких міркувань виходив законодавець при розробці нової редакції Закону "Про державну службу" від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI, який має вступити в дію з 1 січня 2015 р.[2] (далі – Закон 2011 року), і в якому максимально враховані сучасні світові тенденції функціонування інституту державної служби. Правове закріплення принципів державної служби в нормативно-правових актах обумовлює характер функціонування державних органів, діяльність державних службовців, стійкість державно-правового регулювання державно-службових відносин, а також обґрунтування тенденцій розвитку законодавства про державну службу [6, с.198].

Дослідження принципів державної служби дає відповідь на питання щодо її пріоритетів та встановлює засади функціонування та взаємодії її субінститутів. Проведення адміністративної реформи, євроінтеграційний курс та переорієнтація державної служби на надання адміністративних послуг обумовило зміну акцентів та формування концептуально нових підходів до розуміння принципів державної служби.

"Основне значення принципів державної служби, на думку Ю.М. Старілова, полягає в тому, що вони визначають "юридичну долю", життєздатність, практичну організацію і реальне функціонування державної служби" [6, с.199]. Інакше кажучи, принципи державної служби виконують роль "маяків", застерігаючи тим самим від здійснення або нездійснення певних дій, які можуть розхитати стабільність інституту державної служби. Наявність  принципів державної служби вказує на стійкість цього інституту держави, субординуючи його та відбиває об’єктивні зв’язки, що виникають в державно-службових відносинах.

Натомість принципи державної служби не є застиглими догмами, а перебувають в стані перманентної концептуалізації. Це передбачає, що на принципах державної служби має будуватися уявлення про природу формування та функціонування державної служби і, в той же час, в них повинні бути закладені тенденції розвитку цього інституту. Яскравою ілюстрацією цього явища стала стаття 3 Закону 2011 року, яка зазначила наступні принципи державної служби: верховенство права; патріотизм та служіння Українському народу; законність; рівний доступ до державної служби; професіоналізм; доброчесність; політична неупередженість; прозорість діяльності; персональна відповідальність державного службовця [2].

Принципи служіння Українському народу, професіоналізму та персональної відповідальності державного службовця не можна назвати новими, оскільки їх було перенесено в старій редакції в Закон 2011 року, але їх змістове наповнення збагатилося сучасним вітчизняним та європейським досвідом.

Новелами серед принципів державної служби слід назвати принципи верховенства права, патріотизму, законності, рівного доступу до державної служби, професіоналізму, доброчесності, політичної неупередженості, прозорості діяльності.

Відповідно до ст. 8 Конституції України [3] визнається і діє принцип верховенства права. Даний принцип вказує на честь і повагу до демократичних принципів, державні службовці мають дотримуватися букви і духу закону, що передбачає підпорядкованість держави та її інститутів правам людини, визнання пріоритету права перед іншими соціальними нормами (моралі, звичаїв тощо), забезпечення пріоритету прав і свобод людини та громадянина у діяльності державного службовця - все це проявляється через повагу до людини та держави, оскільки державні службовці віддані державі, а громадяни довіряють службовцям.

Принцип патріотизму є новелою серед принципів державної служби. Він робить акцент на переважанні інтересів суспільства над особистими інтересами особи в час глобалізаційних процесів та єдиного інформаційного простору, коли роль держави знижується, а водночас посилюється значимість ролі суспільного загалу та громадянського суспільства. Тим самим актуалізує нове розуміння патріотизму. Тож діяльність державного службовця повинна ґрунтуватися на відданості Українському народу, пріоритеті інтересів України перед інтересами інших держав та перед власними інтересами [4, с. 68].

Принцип законності полягає в тому, що державні службовці зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, міжнародними договорами, ратифікованими Україною, законами та прийнятими на їх основі підзаконними актами. Так, принцип законності означає визнання верховенства Конституції України та законів України над іншими правовими актами, обов'язковості виконання законних рішень вищестоящих органів та посадових осіб, а також пріоритету прав і свобод людини та громадянина. Державний службовець зобов'язаний суворо виконувати правові акти, права громадян, робити все необхідне для їх реалізації та захисту.

Принцип рівного доступу до державної служби - конституційне право громадян України на державну службу незалежно від етнічного та соціального походження, сімейного і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання. Цей принцип закріплено в статті 38 Конституції України, в якій передбачено, що «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування» та в статті 15 Закону 2011 року згідно з якою «право на державну службу з урахуванням вимог щодо рівня професійної компетентності, напряму підготовки (спеціальності) та обмежень, установлених цим Законом, мають громадяни України …». Забороняється всяка дискримінація щодо прийняття на державну службу за такими ознаками, як: раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України). Окрім цього, Законом 2011 року чітко регламентується перелік підстав, які можуть бути обмеженнями при вступі на державну службу. Вимоги до кандидата на державну службу безпосередньо обумовлюються тією державною посадою, на заміщення якої вони претендують, і які передбачаються посадовими інструкціями, положеннями або профілями професійної компетентності [5, с. 17].

Принцип професіоналізму випливає із змісту статті 1 Закону 2011 року, згідно з якою державна служба є професійною діяльністю, а виконання повноважень державних органів є професією, яка вимагає високої кваліфікації, особливої майстерності, які набуваються і підтримуються в результаті систематичної і безперервної освіти. В юридичній літературі зазначається, що термін «професіоналізм» означає глибоке і всебічне знання і володіння практичними навичками в певній галузі суспільної діяльності [5, с. 18]. Професіоналізм зобов'язує державних службовців: бути постійно готовими до здійснення посадових повноважень; добре знати предмет власної державно-службової діяльності; знати свої обов'язки і права, повною мірою і якісно здійснювати функції і повноваження, передбачені законодавством і посадовими положеннями та інструкціями; володіти правилами і процедурами діяльності в органах державної влади; мати загальну і спеціальну професійну підготовку; знати юридичні і морально-етичні норми у сфері державної служби.

Під принципом доброчесності слід розуміти спрямованість дій державного службовця виключно на захист публічного інтересу та відмова державного службовця від керівництва приватними інтересами при здійсненні наданих йому повноважень. Законодавець ставить даний принцип одним з головних стримуючих факторів конфліктів інтересів та покладає наміри унеможливити прояви корупції на державній службі.

Принцип політичної неупередженості – передбачає утримання державного службовця від публічної демонстрації свого ставлення до політичних партій та об'єднань громадян, власних політичних поглядів та недопущення їх впливу на його професійну діяльність.

Принцип прозорості діяльності – передбачає систематичне надання державним службовцем фізичним та юридичним особам з власної ініціативи та на їх вимогу у термін, встановлений законодавством, інформації, о належить до сфери компетенції відповідного органу державної влади і обмежень для розголошення якої не встановлено законами України, утримання державного службовця від спроб приховати від суспільства, фізичних та юридичних осіб будь-яку відому йому інформацію, обмежень для розголошення якої не встановлено законами України. На реалізацію принципу "прозорості діяльності" покладаються надії як на дієвий захід боротьби з такими негативними явищами в державному управлінні, як бюрократизм і корупція [1, с. 80].

Таким чином, оновлені принципи державної служби у новій редакції Закону України “Про державну службу” орієнтують державну службу у своєму розвитку. Принципи обґрунтовують напрямки розвитку законодавства про державну службу та максимально відображають тенденції побудови такого інституту як державна служба відповідно до реалій сьогодення.

Список використаних джерел:

1.        Гудима Н.В. Принципи відкритості і прозорості та їх реалізація в державному управлінні в Україні / Н.В. Гудима // Вісн. НАДУ. - 2005. - №3. - С. 78-85.

2.        Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 № 4050-VI // Відомості Верховної Ради України  від 29.06.2012 р., № 26, стор. 1072, стаття 273

3.        Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - 23 лип. - №30. - Ст. 141.

4.        Курочка Л.М. Принципи державної служби в Україні: сучасні підходи / Л.М.Курочка // Вісн. НАДУ. – 2012. – № 3. – С. 66-72.

5.        Науково-практичний коментрар до нового законодавства про державну службу / Київський центр науково-технічної та економічної інформації. – К.: Київський центр науково-технічної та економічної інформації, 2012. – с. – 335  

6.        Старилов Ю.Н.. Служебное право. Учебник. ̶  М.: Издательство БЕК, 1996.  ̶  698  с.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

Клименко Єгор Андрійович

студент 2 курсу

Національного юридичного університету України ім. Ярослава Мудрого

У 60-х роках XIX століття на федеральному рівні була практично відсутня професійна бюрократія в європейському розумінні. Велике поширення отримала введена в 1829 році президентом Е. Джексоном "victor's spoils system", згідно якої посади отримували представники партії, що перемогла. Велику популярність в кінці XIX - початку XX століття одержала точка зору про необхідність введення в США "раціональної" моделі державної служби європейського зразка [1, с.32]. У 1883 році у відповідність із Законом Пендлтона була введена єдина система посад, окладів і кваліфікаційних іспитів для значної частини державних службовців, що завдало удару по "victor's spoils system". Актом прямої обмеження політичної діяльності державних службовців став Закон Хетча, прийнятий Конгресом в 1939 році, який заборонив їм брати участь у виборчих кампаніях, а також використовувати своє службове становище в інтересах якої-небудь політичної партії.

У 1960-1970-х роках в США знову домінуючою стала тенденція "політизації" державної служби [2, ст.36].

У 1978-1979 рр. була проведена реформа державної служби, в ході якої було докорінно змінено статус державного службовця за рахунок запровадження принципів "merit system" ("системи заслуг"), запровадження регулярної атестації та контролю результативності державних службовців. Була впорядкована система органів управління державною службою: створено Федеральне управління кадрів та Рада захисту системи заслуг. Була створена система формування вищої адміністративно-політичної еліти (Служба вищих керівників) для забезпечення кадрового резерву як політичних, так і для кар'єрних призначень (у 1994 році вона охоплювала 7560 чоловік). У 1978 році був прийнятий Закон про цивільну службу, закріпив результати проведених реформ [3, ст. 25].

Характерні риси моделі державної служби США:

1.    Висока роль політичних призначень в системі державної цивільної служби.

2.    Наявність "системи заслуг"; залежність оплати праці та просування по службі від результатів роботи державного службовця.

3.    Спрощена процедура звільнення державних службовців.

4.    Висока децентралізація системи державної служби, що пов'язана з наявністю і федеральної державної служби і державної служби суб'єктів федерації (закони суб'єктів федерації про державну службу збігаються в загальних рисах один з одним і з законами федерації).

5.    Диференціація в системі державної  служби: існують публічні службовці – наймані працівники в установах США, урядові службовці - вищі політичні призначенці, цивільні службовці – професійні незмінні чиновники, що становлять 60% державних службовців.

В 1993-1999 роках в США була проведена чергова реформа державної служби, якою керували не кадрові службовці, а політичні призначенці. У 1992 році була проведена "загальнонаціональна перевірка результатів діяльності", на основі якої в 1993 році був прийнятий Закон про показники та результати діяльності органів державної влади. Результатами реформи стало вдосконалення критеріїв, за якими оцінюється ефективність діяльності державних службовців, і скорочення чисельності федеральних державних службовців на 17% [4, ст. 47].

Враховуючи особливості української державної служби, а також традиційну близькість правових систем України, Німеччини, Франції є підстави вважати, що для нашої країни найбільш оптимальний варіант системи державної служби континентального зразка  (стабільність державної служби, високий соціальний статус державного службовця, складна процедура звільнення) і окремі елементи англосаксонської моделі (відкритість державної служби, запровадження конкурсного механізму підбору кадрів). Такий варіант дозволив би зберегти елементи спадкоємності і стабільності української державної служби.

1.        Адміністративне право розвинених країн: Навчальний посібник. – М.:Спарк, 1996. – З. 40.

2.        Голосніченко І.П. Адміністративне право України (Основні категорії і поняття) – К., 1998. –З. 253.

3.        Колпанов В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. Підручник 5-ту вид., стер. – К., 2003. – З. 342.

4.        Правові системи країн світу: Енциклопедичний довідник. / Відп. Редактор А.Я. Сухарєв. – М.: НОРМА, 2001. – З. 599.