Тематичний напрям 3.

Тематичний напрям 3.

Організаційно-правові засади державного управління в умовах глобалізації

ЩОДО ОСНОВНИХ ПРИЧИН КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЗАПОБІГАННЯ ЇЙ

Білоцький Олександр Вікторович

к.ю.н., доцент кафедри державного управління та місцевого самоврядування

Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

Чернюк Олександр Олександрович

слухач магістратури спеціальності «Державна служба»

Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу

На сьогоднішній день корупція є одним із негативних явищ яке гальмує розвиток економіки нашої держави, перешкоджає проведенню реформ, залученню інвестицій та охопило всі сфери життєдіяльності суспільства. Вона стала системним явищем. Корупція існує практично скрізь, починаючи від народження (в пологовому будинку) і навіть після смерті (поховання та оформлення документів).

Корупція занадто дорого коштує нашій державі і народу як в матеріальному, так і в духовному вимірах. І справа не тільки у прямих втратах від корупції, які досягають за приблизними підрахунками аналітиків декількох десятків мільярдів доларів за рік. Не менш небезпечне те, що в суспільній свідомості вкорінюється стереотип про корупцію як етично прийнятну форму дій і «відновлення соціальної справедливості», розмивається розуміння суспільної небезпеки цього явища. Тому вивчення причин і наслідків розповсюдження корупції, систем боротьби з нею сьогодні – нагальна проблема суспільних наук, в першу чергу юридичних.

Корупція, особливо в умовах поглиблення соціально-політичної та фінансово-економічної кризи в державі, становить серйозну загрозу національній безпеці України. Вона стала одним із негативних чинників, який суттєво впливає на ефективність діяльності органів державної влади, підриває стабільність і систему правопорядку, захищеність прав, свобод і законних інтересів громадян. Корупція і влада є одночасно вічними супутниками і антагоністами: влада породжує корупцію, без неї корупція як явище неможлива; державна влада, у свою чергу, весь час прагне знищити корупцію.

Протидія корупції в Україні ускладнюється тим, що більшість членів українського суспільства розглядає корупцію як соціальний механізм «прискорення» вирішення власних проблем і вважає корупційну поведінку цілком виправданою. Як правило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювати власні права в законний спосіб через впевненість, що такі спроби будуть марними.

Корупція в органах державної влади є великою соціальною загрозою, оскільки вона прямо або опосередковано впливає на суспільні цінності та підвалини державності. Тому держава, де влада характеризується високим рівнем корумпованості, не може вважатися ні демократичною, ні правовою, ні соціальною.

У науковій літературі подано різні підходи, які мають прямий зв'язок із застосування того чи іншого методу боротьби з корупцією.

Прихильники однієї з позицій стверджують, що боротися з корупцією необхідно перш за все через втілення в життя економічних та соціальних умов, за яких особи, які є потенційними корупціонерами, стримуються від вчинення діянь через те, що вони більш зацікавлені не вчиняти протиправне діяння, ніж вчиняти його, оскільки розмір благ, які вони можуть отримати є значно меншим, ніж те, що вони отримують від держави за виконання покладених на них завдань.

Так, наприклад, В.М. Гаращук пропонує боротися з корупцією шляхом усунення основних умов, що породжують корупцію. При цьому до основних умов він відносить:

– низький рівень життя державних службовців та осіб, котрі уповноважені на виконання функцій держави;

– низьку заробітну плату та довгострокові затримки в її одержанні;

– високі ціни на товари та послуги, що наближаються до світових, а нерідко й перевищують їх;

– бездумну конфіскаційну податкову політику держави, за якої виробнику легше «купити» чиновника та приховати з його допомогою прибутки, аніж платити податки та ін. [1].

О. Пасхавер зазначає, що успішна боротьба з системною корупцією в Україні передбачає спочатку реалізацію фундаментальних економічних і політичних заходів цієї боротьби, а потім розгортання всього арсеналу антикорупційних технічних засобів. Зворотна послідовність є не лише малоефективною, а й небезпечною соціально та політично [5].

Аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-, цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем.

Ефективна боротьба з корупцією буде ефективнішою в разі удосконалення роботи судової влади та правоохоронних органів. Саме професіоналізм та неупередженість суддів є запорукою для утвердження законності та відшкодування збитків громадянам від корупційних діянь.

Актуальним залишається питання створення й функціонування в Україні спеціально уповноваженого державного органу по боротьбі з корупцією. Спробу створити такий орган в Україні – Національне бюро розслідувань України – було зроблено ще в квітні 1997 року. Завданнями Національного бюро розслідувань України повинні були стати: проведення відповідно до законодавства України досудового слідства та оперативно-розшукових дій з особливо тяжких злочинів та таких злочинів, що становлять велику суспільну небезпеку; проведення інформаційно-аналітичної роботи з метою виявлення й усунення причин та умов, що сприяють корупції й іншим небезпечним злочинам, прогнозування динаміки злочинності в суспільстві[4].

Основою сприятливого для корупції суспільного менталітету є життя українців за принципом пошуку індивідуального вирішення своїх проблем, що є в тому числі наслідком історичної недовіри до державних інститутів. Саме такий менталітет українців підштовхує до пошуку корупційних шляхів подолання своїх проблем, а непрозорість та складність дозвільних та контрольних процедур у відносинах влади та громадян призводять до процвітання таких шляхів. Система корупційних відносин може втрачати рівновагу, коли один з двох представників антиморальних відносин є "заручником" обставин, що склалися, тому і порушує особисті моральні принципи. Але найчастіше корупційні відносини відбуваються за двосторонньої зацікавленості, що призводить до зміцнення цієї системи, тим самим з обох сторін створюються ідентичні духовно-моральні принципи, які йдуть всупереч загальноприйнятим нормам. Саме такого системного характеру набула корупція в Україні, яка вже фактично сприймається як елемент суспільної реальності, як форма своєрідного "суспільного договору". Життя показує, що змінити ситуацію суто силовими заходами не вдається. Протидія корупції потребує системного підходу та застосування комплексу науково обґрунтованих заходів, у процесі реалізації яких одним із головних напрямів діяльності, на наш погляд, має бути проведення активної роботи щодо визначення, пропагування та впровадження в практику морально-етичних принципів функціонування державної служби як інституту надання управлінських послуг громадянам та юридичним особам.

Слід відзначити, що боротьба з корупцією – це ефективний інструмент модернізації державної служби. Перший крок на цьому шляху зроблено – створено правовий механізм, який відповідає міжнародним стандартам та ефективно працюватиме в умовах сьогодення. При цьому, в першу чергу, постає необхідність запобігти проявам корупції, попередити їх. Тому наступний етап полягає в тому, щоб ознайомити всіх державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування із встановленими в законодавстві запобіжними заходами щодо корупції, адже незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення.

Єдина мета зусиль усіх державних органів у цьому напрямі - це забезпечення дотримання прав і свобод громадян, як найповнішої реалізації їхніх законних інтересів, адже єдиним чинником ефективності роботи у цьому випадку є те, наскільки громадяни задоволені виконанням зобов'язань, які бере на себе держава.

Список використаних джерел:

1.        Гаращук В. М. Стратегія і тактика боротьби з корупцією. Концепція боротьби з корупцією в Україні / В. М. Гаращук // Міністерство юстиції України. Підготовчі матеріали. Координатор - центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України. – К., 1997. – 244 с.

2.        Дрьомов С. В. Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії / С. В. Дрьомов, Ю. Г. Кальниш, Д. Б. Клименко, та ін. ; за редакцією Ю. Г. Кальниша. – К. : ДП "НВЦ "Пріоритети”, 2010. – 88 с.

3.        Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції»: / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 40 – С. 404.

4.        Невмержицький Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії : [монографія] / Є.В. Невмержицький ; Академія прокуратури України. – К.: КНТ, 2008.- 368 с.

5.        Пасхавер О. Антикорупційна спрямованість економічних та політичних реформ. Концепція боротьби з корупцією в Україні. Міністерство юстиції України. Підготовчі матеріали. Координатор-центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України. – К., 1997. – 245 с.

6.        Скрипничук В.М. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»: тестові завдання, відповіді та коментар. – вид. 2-ге, доповнене / В.М. Скрипничук, О.В. Білоцький. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. – 80 с.

практичні питання Реформування місцевого самоврядування в Україні

Глотова Юлія Олександрівна,

слухач магістратури державного управління

Донецький Національний технічний університет,

Спеціаліст 1 категорії відділу торгівлі та громадського харчування

Пролетарської районної у місті Донецьку ради

В умовах гострої політичної кризи, з метою стабілізації економічного стану економіки України та припинення спекулятивних закликів про відокремлення певних територій,  одним із шляхів виходу із ситуації, що склалася, є децентралізація влади через реформування системи місцевого самоврядування. Існуюча в Україні система місцевого самоврядування сьогодні не відповідає очікуванням і потребам суспільства. Функціонування місцевого самоврядування в більшості територіальних громад не забезпечує створення і підтримки сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання жителям територіальних громад якісних та доступних публічних послуг на основі сталого розвитку дієздатного суспільства. На першому плані, незалежно від обраного політичного курсу країни, повинен знаходитися добробут громадян України, тобто інтереси простих людей. Здійснення державних повноважень, як правило, здійснюються переважно тими органами влади, що найбільш близькі до громадян [3], тобто повинен використовуватися принцип субсидіарності.

Принцип субсидіарності вимагає, щоб рішення у державі приймались на нижчому можливому рівні, і верхні ланки управління мали право вдаватись до будь-яких дій тільки у тому разі, якщо ці дії будуть ефективніші за відповідні дії нижніх ланок.  Принцип субсидіарності є базовою вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування [3]. Але тут дуже важливо відокремити позитивну сутність цього принципу від політичного забарвлення (можливості федералізації). Таким чином, проблема невідповідності між об'єктивним значенням принципу субсидіарності для України і його суб'єктивним сприйняттям політичними силами вимагає негайного вирішення. Фактично, закріплене в Конституції України право «територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» в більшості територіальних громад залишилося не реалізованим. Суттєвого вдосконалення потребує також система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території.

Зараз дуже багато уваги приділяється питанням регіональної політики та можливості вдосконалення системи  місцевого самоврядування. Слід виділити основні розділи, на яких повинна будуватися регіональна політика:

· Наявність реальних повноважень;

· Стабільна фінансова основа;

· Контроль за фінансами та виконанням повноважень.

Надання будь-яких  повноважень іншому органу влади має здійснюватися з урахуванням обсягу і природи поставленого завдання, а також вимог ефективності та економії. Фактично в Україні існує один бюджет та місцеві бюджети, які можна назвати «касами виконання доручень».

За місцевими бюджетами повинна бути законодавчо закріплене джерело доходів –стабільна фінансова  база, яка є постійною (наприклад, податок на нерухомість, що буде прив’язаний до певної території).

Реформа місцевого самоврядування - це поліпшення демократії та відповідальності, це один із заходів в боротьбі проти корупції, а корупція - один з елементів, який день за днем знищує український потенціал. В Україні дуже багато рівнів влади - спочатку кошти піднімаються наверх, а потім опускаються вниз, і це одна зі складових корупції. Така реформа відповість на ряд запитань, поставлених українським суспільством про централізацію відповідальності, яка не відповідає вимогам, що забезпечують використання потенціалу України. З 01.04.2014 року вступило в дію розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» [2], в якій наведені наступні тези:проблеми, що потребують вирішення;мета Концепції;шляхи і способи розв’язання проблеми; принципи реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади;завдання реформи;визначення обґрунтованої територіальної основи для діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з метою забезпечення доступності та належної якості публічних послуг, що надаються такими органами;створення належних матеріальних, фінансових та організаційних умов для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування власних і делегованих повноважень; етапи реалізації Концепції; очікувані результати; обсяг фінансових ресурсів.    

           Також підготовлені пропозиції щодо змін до Конституції України стосовно реформи місцевого самоврядування:

1. У ст. 132 закріплюються принципи децентралізації у здійсненні державної влади, повсюдності і здібності місцевого самоврядування, сталого розвитку адміністративно- територіальних одиниць.

2. У ст. 133 чітко визначено трирівнева система адміністративно -територіального устрою - три види адміністративно- територіальних одиниць: регіони, райони, громади. 3 Ст. 140 викладена в новій редакції, в якій передбачено утворення виконавчих органів влади районними та обласними радами і закріплено принцип субсидіарності при розмежуванні повноважень у системі органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів різних рівнів.

4. У ст. 141 визначається порядок формування рад відповідного рівня. Пропонується обмежити термін повноважень рад та їх голів п'ятьма роками.

5. У ст. 141 також визначено, що глави районної та обласної рад обираються відповідними радами і очолюють виконавчий комітет ради. Районний та обласна рада за поданням обраного голови формує склад виконавчого комітету ради.

6. Ст.142 визначає матеріальні і фінансові основи місцевого самоврядування. Закріплено право місцевого самоврядування на частку загальнонаціональних податків.

Закріплено , що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

7. У ст. 143 визначено розмежування власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування. Зафіксовано, що держава фінансує здійснення делегованих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Держбюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти держвласності.

8. З попередньої статті вилучено, що «органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади». Тепер органи місцевого самоврядування відповідальні лише перед законом.

9. Новим є створення місцевих державних представництв замість місцевих держадміністрацій. Також пропонується наділити Президента України повноваженнями призначати і звільняти голів державних представництв. Оскільки основною їх функцією є нагляд за дотриманням закону в регіонах , логічною буде їх підзвітність Президента як гаранта Конституції.

10. У ст. 119 визначені повноваження голів районних і обласних державних представництв в 4 -х сферах - нагляд за відповідністю актів органів місцевого самоврядування Конституції та законам України, координація роботи територіальних та центральних органів виконавчої влади та координація роботи всіх органів влади на місцях в умовах надзвичайного та воєнного стану. Рішення голів державних представництв, що суперечать Конституції та законам України, можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України.

11.Принциповим є виключення з повноважень тих, які не є політичними і повинні бути віднесені до повноважень відповідних органів виконавчої влади:

- Призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування. Однак зафіксовано, що призначення місцевих виборів має відбуватися автоматично при виникненні правових підстав - питання не носить політичного характеру.

- Утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів - це також не політичне питання і за своєю природою він має бути віднесено до повноважень Кабміну.

Таким чином,  експертна група продовжує розробляти моделі розподілу повноважень між усіма рівнями місцевого самоврядування, їх фінансового забезпечення (розподіл податкових надходжень), а також визначає механізми підготовки місцевих громад до ефективного виконання нового кола повноважень. Усі розуміють значимість цієї реформи. Реформа місцевого самоврядування є основою для проведення інших реформ у державі. Саме вона повинна вплинути на зменшення корупції на місцевому рівні, зростання підприємств малого та середнього бізнесу, демократизувати країну і призвести до того, щоб відносини на місцях стали більш демократичними і прозорими.

Список використаних джерел:

1.  Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні » від 21.05.1997 № 280/97-ВР. [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z970280.html

2. Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади  Україні, від 1 квітня 2014 р. N 333-р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua

3.Європейська Хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU88002H.html