Тематичний напрям 4.
Механізми державного управління
регіональним економічним розвитком
Механізми інформаційного
забезпечення соціального захисту військовослужбовців
Матюрін Ігор Вікторович,
кандидат наук з державного управління,
начальник підрозділу Управління СБУ в Донецькій області
Програмою
реформування Збройних Сил та
правоохоронних органів України
передбачено вдосконалення системи управління для впровадження цілісного
механізму прийняття рішень та керівництва у сферах національної
безпеки і оборони держави, ефективної координації діяльності сектору
безпеки і оборони України [1].
На сучасному
етапі соціально-економічного розвитку України урядом достатньо чітко
сформульовано головні цілі та завдання державного регулювання соціального
захисту військовослужбовців. Програмними документами визначено також основні
напрями їх реалізації. У зв’язку з цим великої практичної значущості набуває вироблення
комплексу взаємопов’язаних заходів, покликаних забезпечити підвищення рівня
життя населення військовослужбовців, покращити їх соціальне забезпечення.
Водночас
стан реформування Збройних Сил та
правоохоронних органів в Україні доводить необхідність удосконалення механізмів інформаційного
забезпечення соціального
захисту військовослужбовців. Ідентифікація
соціально-економічного процесу державного регулювання соціального захисту
військовослужбовців в Україні в контексті масштабних реформ передбачала: два
етапи оцінки реформ, що проводяться; визначення характеристик (параметризацію)
соціально-економічного процесу, що досліджувався в дисертаційній роботі.
На першому етапі оцінки реформ проведено: аналіз стану та
охорони здоров’я в Україні в системі відомчої медицини; оцінку тенденцій
розвитку системи охорони здоров'я в Україні; оцінку суспільно-політичних
настроїв мешканців Донецької області стосовно реформування системи охорони здоров’я; аналіз змісту
реформ у системі охорони здоров'я, змін у фінансуванні, перетворень в системі
відомчої медицини; дослідження стану реалізації реформ в системі охорони
здоров’я військовослужбовців.
На другому етапі визначено
склад показників соціального захисту військовослужбовців через використання
загального та окремого підходів до оцінки категорій та передбачали два типи
оцінок: об’єктивні (на основі офіційних статистичних даних) та суб’єктивні (на
основі дослідження суспільної думки із залученням узагальнюючої інформації, що
виходить із соціологічних опитувань населення на регіональному рівні).
Аналіз критеріїв соціального
захисту військовослужбовців показав, що зазначена система характеризується
також показниками, які визначають не тільки її рівень, а й умови реалізації:
рівень грошового забезпечення військовослужбовців; стан здоров’я
військовослужбовців; стан соціальної інфраструктури.
Проведення реформ
відбувається без ефективного зворотного зв’язку між органами державної влади та
учасниками реформ. Забезпечення зазначеного зв’язку убачається в розробці
концептуальних основ проведення інформаційного моніторингу системи соціального
захисту військовослужбовців, характер якого має стати динамічним та в основу
якого мають бути покладені дві групи показників: оцінки, що основані на
статистичній інформації; оцінки, що основані на соціологічних опитуваннях.
Механізм інформаційного
забезпечення соціального
захисту військовослужбовців включає такі елементи:
Створення підрозділів інформаційного
забезпечення соціального
захисту військовослужбовців на центральному та регіональному рівнях.
Залучення до проведення
інформаційного моніторингу представників громадських організацій.
Забезпечення завдань Програми економічних реформ України
на 2010–2014 рр. щодо побудови сучасної, стійкої, відкритої та
конкурентоспроможної економіки, формування ефективної системи державного
управління та підвищення добробуту громадян.
Організацію роботи органів
виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування щодо вирішення питань охорони здоров’я, соціального страхування
та соціальної підтримки військовослужбовців, віднесених законодавством до
їхньої компетенції.
Підвищення ролі інститутів
громадянського суспільства шляхом здійснення громадського контролю за
діяльністю органів державної влади в процесі проведення реформ.
Створення громадських
експертних рад при органах виконавчої влади щодо ефективності механізмів
державного регулювання соціального захисту військовослужбовців в умовах
реформування Збройних Сил та правоохоронних органів в Україні.
Організаційна
складова механізму інформаційного забезпечення соціального захисту військовослужбовців передбачає:
·
на центральному рівні:
Закріплення за профільними
міністерствами та відомствами функції проведення інформаційного моніторингу
стану реформування Збройних Сил правоохоронних
органів в Україні відповідно до концепції соціального захисту
військовослужбовців.
Внесення пропозицій до
Кабінету Міністрів України щодо ресурсного забезпечення проведення
інформаційного моніторингу.
·
на регіональному рівні:
Структурним
підрозділам органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та
органів місцевого самоврядування, відповідно до покладених на них
повноважень, встановити основні завдання
інформаційного забезпечення реформування Збройних Сил та правоохоронних органів України,
зокрема щодо реформування структури грошового забезпечення військовослужбовців,
системи відомчої медицини та соціального страхування, системи соціального
страхування військовослужбовців та членів їх родин, а саме: участь у реалізації державної політики соціального захисту населення; збирання, оброблення та
аналіз інформації щодо оцінки соціальних змін й
оцінки ефективності соціальної підтримки реформ в регіоні; моніторинг проблем, виявлення
основних тенденцій, їх прогнозування; надання інформації щодо динаміки
показників соціального захисту населення регіону до відповідних
органів-суб’єктів забезпечення реформ; відслідковування соціально-економічної
ситуації в регіоні; налагодження інформаційного обміну, взаємодії та
співробітництва між органами виконавчої влади, правоохоронними органами,
міжнародними та громадськими організаціями.
Структурним підрозділам
органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування, відповідно до покладених на них повноважень:
надавати відповідні
узагальнені матеріали за результатами проведеного інформаційного
моніторингу згідно з їх компетенцією,
вносити пропозиції щодо підвищення якості роботи з питань соціального захисту населення;
проводити незалежну експертизу
та аналіз ефективності заходів щодо соціального захисту населення взагалі й військовослужбовців
зокрема;
узагальнювати інформацію,
одержану з різноманітних джерел, з метою превентивного впливу на проведення
реформ;
організовувати проведення
нарад, конференцій, семінарів на регіональному та міжнародному рівнях з питань
забезпечення соціального захисту;
здійснювати відповідно до
законодавства функції з розробки рекомендацій щодо ефективної реалізації
реформ.
Принципи проведення
інформаційного моніторингу ґрунтуються на використанні потенціалу
кваліфікованих професіоналів, які надають якісний та своєчасний аналіз на
підставі новітніх програмно-апаратних засобів. Проведення динамічного
інформаційного моніторингу надасть можливість покращити взаємний обмін
необхідним досвідом, знаннями, фактичним матеріалом, технологічними методами, а
також дасть змогу застосовувати весь арсенал цих інструментів з метою
досягнення цілей державного регулювання соціального захисту
військовослужбовців.
Забезпечення якості проведення
інформаційного моніторингу можливе за
умов доступу до всіх необхідних баз даних великої кількості універсальних та
вузькопрофільних інформаційних систем у режимі реального часу.
За результатами проведення
інформаційного моніторингу можливе створення
своєрідного інформаційно-аналітичного депозитарію для суб’єктів
забезпечення соціального захисту військовослужбовців у регіоні [2].
Основним завданням створення
інституту проведення інформаційного моніторингу стає консолідація всіх відомчих
ініціатив, відомчих та міжвідомчих ресурсів і позитивних результатів щодо
забезпечення соціального захисту військовослужбовців в регіоні з метою створення сприятливих
інформаційно-аналітичних умов для проведення реформ. Напрямом роботи є
максимальне інформаційне покриття всіх потенційно небезпечних зон регіональної
економіки, безперервна циркуляція даних про потенційні ризики проведення
реформ з метою упереджувального впливу
та оперативного вжиття компетентними органами відповідних заходів.
У межах інформаційного
моніторингу може бути реалізоване системне застосування інструментарію аналізу
та інтеграції даних щодо стану реформування Збройних Сил та правоохоронних
органів.
Організація обміну інформацією
має враховувати її характер. Компетентні органи розділяють інформаційні потоки
на «закриті» дані, отримання яких потребує багато зусиль та пов’язано з
серйозними ризиками, а також на відкриту інформацію. «Закриті» дані ніколи не
були й не повинні стати предметом широкого обміну між організаціями. Вони є
цілковито секретними й не підлягають розповсюдженню. Обмін відкритою
інформацією є можливим й необхідним. Тому одним із завдань інформаційного
забезпечення реформ стає забезпечення інформаційної взаємодії, яка на практиці
ускладнюється через низку об’єктивних причин: конкуренція між відомствами,
неможливість оцінити важливість тієї чи іншої інформації (одна й та сама
інформація є неоднаково важливою для різних організацій), технологічні причини (несумісне технічне та
програмне забезпечення різних організацій), наявність корупції в органах державної
влади.
У зв’язку з цим виникає
необхідність уніфікації програмного забезпечення органів – суб’єктів
забезпечення реформ (передусім, на рівні регіону), узгодження та ресурсне
забезпечення цієї проблеми. Таким чином, інформаційний моніторинг стає організаційною
основою міжвідомчої взаємодії, інформаційного обміну та незалежної експертизи.
Наукова новизна одержаних
результатів дослідження полягає в розробці методичних підходів до проведення
інформаційного моніторингу стану реформування системи соціального захисту
військовослужбовців на основі використання нових методів, засобів та принципів
державного регулювання соціального захисту військовослужбовців.
Список використаних джерел:
1.
Веб-сайт
Міністерства оборони України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=def_planning
&sub=buleten_2025. – Назва з екрану.
2.
Гэлбрейт Дж.
К. Экономическая политика измеряется результатами / Дж.К. Гэлбрейт //
Проблемы теории и практики управления. – 1999. – № 5. – С. 33–39.
фінансове забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні
Рзаєв Парвіз Абдула огли,
здобувач кафедри загального та адміністративного
менеджменту
Донецького державного університету управління
Однією з важливих проблем
розвитку громадянського суспільства в умовах ринкової економіки та сучасного
стану державного управління є залучення необхідного обсягу ресурсів задля
ефективного фінансового забезпечення. Тому метою даного дослідження є оцінка сучасного стану
фінансового забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні та
кореляційно-регресійний аналіз між обсягами фінансування, кількістю громадських
організацій та витратами на їх функціонування з використанням
економіко-математичних методів дослідження.
За даними Державної служби
статистики України, спостерігається зростання кількості громадських
організацій. За 2010–2012 рр. кількість громадських організацій в Україні
зросла на 1,8% (табл. 1).
Таблиця 1
Аналіз кількості об’єднань громадян в Україні
|
Показники
|
Роки
|
||
|
2010
|
2011
|
2012
|
|
|
Кількість громадських
організацій
|
156573
|
157372
|
159462
|
|
Темпи зростання, %
|
100,0
|
100,5
|
101,8
|
Складено за даними: [1, с. 41;
2, с. 41; 3, с. 38].
Якщо 2010 р. прийняти за
базовий, тоді темпи зростання обсягів фінансування об’єднань громадян в Україні
за 2010–2012 рр. становили 33,7% за рахунок збільшення коштів державного
бюджету на 31,8%; членських внесків на 37,3%; коштів від благодійності на 45,2%
у результаті зростання обсягів фінансування від підприємств та організацій на
50,4%, від громадян на 18% та нерезидентів на 47,2%; коштів від господарської
діяльності підприємств, установ та організацій, створених об’єднаннями громадян
для виконання статутних цілей, – на 16,9%; інших надходжень на 22,8% через
зростання сплати відсотків за надані кредити на 10%.
Аналіз показав, що найбільшу
частку фінансування громадських організацій в Україні в 2012 р. становили кошти
від благодійності (44,57%), кредити, отримані від банків та інших фінансових
установ, та відсотки за надані кредити – 16,77%, кошти від господарської діяльності
підприємств, установ, організацій, заснованих та створених об’єднаннями
громадян для виконання статутних цілей, – 16,35%, членські внески – 14,44%
загального обсягу фіксування об’єднань громадян. Питома вага коштів державного
бюджету становить 7,87% (табл. 2).
Таблиця 2
Аналіз обсягів фінансування громадських організацій в Україні
|
Показники
|
Роки
|
||
|
2010
|
2011
|
2012
|
|
|
Всього, тис. грн
|
2763992,7
|
3370227,6
|
3694594,79
|
|
Державний бюджет, тис. грн
|
220649,7
|
271276,3
|
290863,97
|
|
Питома вага, %
|
7,98
|
8,05
|
7,87
|
|
Членські внески, тис. грн
|
388680,1
|
475313,9
|
533640,0
|
|
Питома вага, %
|
14,06
|
14,10
|
14,44
|
|
Кошти від благодійності, тис.
грн
|
1133814,6
|
1454156,4
|
1646590,98
|
|
Питома вага, %
|
41,02
|
43,15
|
44,57
|
|
Кошти від господарської
діяльності підприємств, установ, організацій, заснованих та створених
об’єднаннями громадян для виконання статутних цілей, тис. грн
|
516557,8
|
524975,2
|
604059,81
|
|
Питома вага, %
|
18,69
|
15,58
|
16,35
|
|
Інші надходження (кредити,
отримані від банків, інших фінансових установ, відсотки за надані кредити),
тис. грн
|
504290,5
|
644505,8
|
619440,03
|
|
Питома вага, %
|
18,25
|
19,12
|
16,77
|
Складено за даними: [1, с.
51–61; 2 с. 54–64; 3, с. 51–61].
Згідно з даними Державної
служби статистики Україні, темпи зростання обсягів витрат на функціонування
громадських організацій за 2010–2012 рр. становили 31,4% за рахунок збільшення
використання коштів на матеріальні витрати та оплату послуг на 52,2%,
капітальний ремонт на 50,8, капітальні вкладення на 50,3, соціальну допомогу на
35,7, оплату праці на 33,5, податки та обов’язкові платежі на 23,4, благодійну
діяльність на 17,9 та на інше використання на 12,5% загального обсягу витрат
(табл. 3).
Таблиця
3
Аналіз витрат на
функціонування громадських організацій в Україні
|
Показники
|
Роки
|
||
|
2010
|
2011
|
2012
|
|
|
Всього, тис. грн
|
2544041,5
|
3011226,8
|
3343497,95
|
|
У тому числі на: податки та
обов’язкові платежі, тис. грн
|
186787,1
|
209013,2
|
230408,65
|
|
Питома вага, %
|
7,34
|
6,94
|
6,89
|
|
Оплату праці, тис. грн
|
649647,5
|
757273,9
|
867197,04
|
|
Питома вага, %
|
25,54
|
25,15
|
25,94
|
|
Соціальну допомогу, тис. грн
|
85762,1
|
102474,4
|
116372,29
|
|
Питома вага, %
|
3,37
|
3,40
|
3,48
|
|
Матеріальні витрати та оплату
послуг, тис. грн
|
605648,2
|
720872,3
|
921735,49
|
|
Питома вага, %
|
23,81
|
23,94
|
27,57
|
|
Капітальні вкладення, тис. грн
|
47024,7
|
72751,3
|
70661,25
|
|
Питома вага, %
|
1,85
|
2,42
|
2,11
|
|
Капітальний ремонт, тис. грн
|
38964,4
|
46402,7
|
58775,92
|
|
Питома вага, %
|
1,53
|
1,54
|
1,76
|
|
Благодійну діяльність, тис. грн
|
593352,9
|
695842,8
|
699525,41
|
|
Питома вага, %
|
23,32
|
23,11
|
20,92
|
|
Інше використання, тис. грн
|
336854,6
|
406596,2
|
378821,9
|
|
Питома вага, %
|
13,24
|
13,50
|
11,33
|
Складено за даними: [1, с.
62–71; 2 с. 65–74; 3, с. 62–71].
Як свідчить аналіз, найбільшу
частку використання коштів на розвиток громадянського суспільства в Україні в
2012 р. становили матеріальні витрати та оплата послуг (27,57%), оплата праці
(25,94%) та благодійна діяльність (20,92%).
Визначений у роботі зв’язок за 2010–2012 рр. між
обсягами фінансування та кількістю громадських організацій в Україні за
лінійним коефіцієнтом кореляції Пірсона дозволяє виявити тісноту (силу) і
напрям кореляційного зв’язку між двома признаками або двома ієрархіями признаку
(табл. 4).
Таблиця 4
Дані для розрахунку коефіцієнта рангової кореляції
|
Обсяги фінансування
громадських організацій (x), млн грн
|
Кількість
громадських організацій (y)
|
x2
|
y2
|
|
2763,99
|
156573
|
7639640,72
|
24515104329
|
|
3370,23
|
157372
|
11358450,25
|
24765946384
|
|
3694,59
|
159462
|
13649995,27
|
25428129444
|
У статистиці коефіцієнт кореляції Пірсона
(позначається «r») є показником кореляції (лінійної залежності) між двома
змінними X та Y, який набуває значень від -1 до +1 включно. Він широко
використовується в науці для вимірювання ступеня лінійної залежності між двома
змінними.
Знаходяться значення:
показників x та y:
дисперсії:
середньоквадратичного відхилення:
Визначається лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона:
Розрахунки свідчать про високий кореляційний зв’язок
між обсягами фінансування та кількістю громадських організацій в Україні,
оскільки значення коефіцієнта кореляції складає 0,91, тобто 
.
.
Визначимо силу зв’язку між обсягами фінансування
розвитку громадських організацій та їх витратами на основі розрахунку лінійного
коефіцієнту кореляції Пірсона (табл. 5).
Таблиця 4
Дані для розрахунку коефіцієнта рангової кореляції
|
Обсяги фінансування
громадських організацій (x), млн грн
|
Витрати на
фінансування громадських організацій (y), млн грн
|
x2
|
y2
|
|
2763,99
|
2544,04
|
7639640,72
|
6472139,52
|
|
3370,23
|
3011,23
|
11358450,25
|
9067506,11
|
|
3694,59
|
3343,50
|
13649995,27
|
11178992,25
|
Знайдемо значення:
показників x та y:
дисперсії:
середньоквадратичного відхилення:
Визначається лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона:
Розрахунки свідчать про високий кореляційний зв’язок
між обсягами фінансування розвитку громадянського суспільства в Україні та
витратами на функціонування об’єднань громадян, оскільки значення коефіцієнта
кореляції складає 0,997, тобто .
.
До напрямів підвищення ефективності розвитку
громадянського суспільства та зміцнення економічного потенціалу інституцій
доцільним є: розробка та реалізація механізмів податкового
стимулювання діяльності інститутів громадянського суспільства шляхом
запровадження європейських стандартів у визначенні податкового режиму для них; удосконалення порядку залучення інституцій громадянського
суспільства до надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету
та місцевих бюджетів; сприяння впровадженню механізмів
соціального замовлення з урахуванням кращого вітчизняного та європейського
досвіду; запровадження єдиної методики визначення пріоритетів
державної фінансової підтримки інституцій громадянського суспільства, а також порядку розподілу коштів для державної фінансової підтримки
програм та проектів інститутів громадянського суспільства на конкурсній основі;
забезпечення державного
моніторингу та оцінки проектів і заходів, здійснюваних інституціями
громадянського суспільства за рахунок коштів державного бюджету України та
місцевих бюджетів на основі публічного відпрацювання критеріїв такої оцінки;
запровадження обов'язкового планування у державному бюджеті України видатків на
державну фінансову підтримку інституцій громадянського суспільства.
Список
використаних джерел:
1.
Громадські
організації в Україні у 2010 році: стат. бюлетень. – К.: Держ. служба
статистики України, 2011. – 152 с.
2.
Громадські
організації в Україні у 2011 році: стат. бюлетень. – К.: Держ. служба
статистики України, 2012. – 157 с.
3.
Громадські
організації в Україні у 2012 році: стат. бюлетень. – К.: Держ. служба
статистики України, 2013. – 152 с.
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ
Філіпова Наталія Володимирівна,
Львівський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління
при Президентові України,
аспірант
Від часу проголошення
незалежності України, молода держава з ослабленою економікою та високим рівнем
безробіття активно залучилася до міграційних процесів і на сьогоднішній день за
оцінками експертів вважається однією з найбільших країн-донорів робочої сили.
До міграційних процесів залучилося щонайменше 6,5 мільйона українців [6].
В умовах постійно зростаючих
обсягів зовнішньої трудової міграції громадян України державна політика у сфері
соціального захисту повинна спрямовуватись на вирішення проблемних соціальних
питань з якими стикаються працівники-мігранти, а саме: відсутністю інформації
щодо трудового та міграційного законодавства країни працевлаштування;
можливістю безпечного та доступного переведення грошових коштів на Україну;
доступністю до системи охорони здоров’я та соціального захисту за кордоном;
пенсійного забезпечення; можливістю здобуття освіти дітьми трудових мігрантів у
країні працевлаштування тощо [2, 1]. Тому особливої актуальності набуває
питання вивчення механізмів державного управління соціальним захистом трудових
мігрантів з метою їх удосконалення.
Сьогодні державою задіюються
нормативно-правовий, інституційний, організаційний, інформаційний,
демократичний та інші механізми державного управління соціальним захистом
трудових мігрантів.
За сучасних умов глобалізації
у нормативно-правових механізмах державного управління соціальним захистом
трудових мігрантів повинні враховуватись вимоги міжнародних актів про права
людини, застосування яких створює значну різницю у ставленні до трудових
мігрантів. Ратифіковані міжнародні документи стають частиною національного
законодавства і також підпадають під дію системи правозастосування та нагляду
на державному рівні. А країна, яка визнала обов’язковість міжнародного договору
чи конвенції, підпадає під дію системи міжнародного нагляду і тиск міжнародної
спільноти може змусити її краще ставитися до працівників-мігрантів.
На міжнародному рівні Україна
бере участь у регулюванні міграційних процесів та соціального захисту
працівників-мігрантів і є учасницею Європейської Конвенції про правовий статус
трудящих-мігрантів, Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та
соціального захисту трудящих-мігрантів та ряду інших міжнародних документів. З
огляду на це у розвитку національного законодавства щодо соціальних питань
враховуються концепції і державно-правові моделі зарубіжних держав. Однак
Україною не достатньо ведеться співпраця з міжнародними організаціями з питань
ратифікації міжнародних документів, які захищають права громадян на території
інших країн. Так, серед 22 конвенцій МОП, які покликані захищати права
працівників-мігрантів, Україною були ратифіковані лише дві. Не ратифікована
конвенція ООН про захист прав всіх трудящих-мігрантів, а ратифікуючи
Європейську соціальну хартію Україна не визнала обов’язковими статті щодо
забезпечення права на соціальну та медичну допомогу (ст.13), соціальне
забезпечення (ст.12), а також права трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на
захист і допомогу (ст.19), не розширено коло країн, з якими укладено угоди про
взаємне працевлаштування громадян.
На сьогодні в Україні нормативно-правовий
механізм державного управління соціального захисту трудових мігрантів формує
низка актів Верховної Ради України, Президента та Кабінету Міністрів України.
Однак, на сьогоднішній день відсутні чіткі засади державної політики у сфері
соціального захисту трудових мігрантів, недостатньо вживаються заходи щодо
соціального захисту наших заробітчан тощо. На державному рівні не ухвалюються
ефективні заходи, спрямовані на те, щоб українці не тільки не виїздили за
кордон, а, навпаки, поверталися на батьківщину [4].
Важливою складовою вироблення
ефективної державної соціальної політики щодо працівників-мігрантів виступає
формування інституційного механізму. Вищі органи державної влади: Верховна Рада
України, Президент України та Кабінет Міністрів України, здійснюють
нормотворчий, організуючий та контролюючий вплив на політику України у сфері
соціального захисту та соціального забезпечення, виходячи з розподілу владних повноважень,
закріплених в чинній Конституції України.
Головним органом у системі
центральних органів виконавчої влади щодо реалізації соціальної політики є
Міністерство соціальної політики до складу якого входять департаменти ринку
праці та зайнятості, пенсійного забезпечення, державної соціальної допомоги,
управління профілактики соціального сирітства, департамент сімейної, ґендерної політики та протидії
торгівлі людьми, районні та міські управління праці та соціального
захисту населення, Державна служба зайнятості та регіональні центри зайнятості,
інші установи соціального спрямування, які підпорядковані державним
адміністраціям, міським, районним виконкомам.
Регулювання та контроль над діяльністю
посередницьких структур з працевлаштування громадян за кордоном здійснюється відділом з питань трудової міграції та посередництва на
ринку праці.
Пенсійний фонд України, у
структуру якого входять департаменти пенсійного фонду України, районні та
міські управління пенсійного фонду України, здійснює пенсійне забезпечення
громадян України.
Міжнародна інтеграція сприяла
створенню міжнародних інституцій, завданням яких було вироблення єдиних
міжнародних стандартів у сфері трудових відносин, застосування яких створює
значну різницю у ставленні до працівників-мігрантів. У рамках ООН діє значна
кількість установ, організацій та спілок, які переймаються проблемами трудової
міграції та захисту прав самих заробітчан. На забезпечення
гарантій трудящих у всесвітньому масштабі спрямовує діяльність МОП; ВООЗ приймаються спеціальні
норми, які стосуються фізичного стану та охорони здоров’я трудящих-мігрантів;
роль МОМ полягає у забезпеченні впорядкованої і планової міжнародної міграції,
її організації, обміні досвідом та інформацією з зазначених питань. У Західній
Європі діяльністю, пов’язаною із забезпеченням та захистом прав
трудящих-мігрантів, займається Міжурядовий комітет з питань міграції [3].
Міністерством соціальної
політики спільно з профспілками та іншими неурядовими організаціями у рамках
співпраці з МОП реалізуються проекти, які ґрунтуються на трьох основних
пріоритетах: поглибленню демократизації через соціальний діалог; сприянню
зайнятості; гармонізації національного законодавства з міжнародними трудовими
стандартами МОП та Європейськими нормами [5].
Зважаючи на значні показники
неврегульованого працевлаштування найважливішим завданням вбачається створення
легальних можливостей працевлаштування українських громадян на територіях інших
країн, яке забезпечується регулюванням діяльності агентств зайнятості шляхом
ліцензування та здійсненням контролю спеціальною комісією, сформованою у складі
Мінсоцполітики .
Разом з тим на етапі
рекрутації необхідно активувати інформаційний механізм державного управління з
метою поширення інформації щодо умов надання послуг у працевлаштуванні за
кордоном. Відповідні структури, які контролюють міграційні процеси:
консульства, візові центри, міграційні служби; а також центри зайнятості,
управління праці та соціального захисту тощо, повинні у доступній формі
попереджати громадян про можливі ризики, які очікують на працівників-мігрантів
за кордоном. Разом з тим громадяни повинні інформуватись щодо програм допомоги
мігрантам за кордоном, які реалізуються представництвами МОМ, консульськими
установами, профспілками, громадськими організаціями, діаспорами тощо. Окрім
того, інформаційний механізм потрібно запроваджувати для мотивації громадян
України приймати рішення щодо повернення на батьківщину. Для цього необхідно
поширювати інформацію про позитивні зміни, які відбуваються в українському
законодавстві щодо удосконалення соціального захисту, пенсійного забезпечення,
податкової політики, створення нових робочих місць на українських підприємствах
тощо.
Взаємодія органів державної
влади з громадськістю створює прозорість політики та формує так званий демократичний
механізм впливу на органи державної влади. Яскравим прикладом тому є проведення
Парламентських слухань, які можна розглядати як особливу форму залучення
громадськості та зовнішніх експертів до обговорення у Парламенті проблемних
питань з метою прийняття відповідного законодавства.
Виходячи з цього, основними
завданнями щодо удосконалення механізмів державного управління у сфері
соціального захисту трудових мігрантів повинно бути чітке визначення цілей,
законодавче та інституційне забезпечення їх досягнення шляхом адаптації до
прогресивних світових стандартів та посилити контроль за виконанням
законодавства. Важливо розширити географію укладення міжнародних договорів з
питань трудової діяльності а також з питань соціального захисту та пенсійного
забезпечення трудових мігрантів, у тому числі - укладання відповідних
двосторонніх угод на рівні міністерств і відомств. Забезпечити доступний та
зрозумілий інформаційний супровід соціальних реформ та міжнародної міграційної політики з метою
формування у населення довіри до державної соціальної політики та усвідомленню
переваг легального працевлаштування за кордоном.
Список
використаних джерел:
1.
Зовнішня трудова міграція населення України: [результати першого
загальнонаціонального вибіркового обстеження населення з питань трудової
міграції / ред. Чебанова В.Г.] - К.: ДП «Інформаційно-аналітичне
агентство», 2009 - 120 с.
2.
На роздоріжжі. Аналітичні матеріали комплексного дослідження процесів
української трудової міграції (країни ЄС та РФ) / [Ю. Бойко, М.Бондаренко,
О.Іванкова-Стецюк та ін.]; за ред. І. Маркова. – Львів: Папуга, 2009- 244 с.
3.
Регламентація
трудової міграції на міжнародному рівні [Електронний ресурс] : - Режим доступу : http:// www.Grandars.ru
4.
Слушание
призывает к выработке срочных решений проблемы бедственного положення мигрантов
[Електронний ресурс]: Восточное партнерство: панель по вопросам миграции и
убежища - Режим доступу: http://soderkoping.org.ua/page10502.html
5.
Співробітництво з МОП [Електронний ресурс] : – Режим доступу:
http://www.mlsp .gov.ua/control /uk /publish/article?art_id=119761&cat
id=91489
6.
Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення
[Електронний ресурс] : стенограма парламентських слухань (Київ, 3.07.2013) -
Режим доступу: http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_ sl/SL030713.htm
ПОШУК СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ
Чухно Інна Анатоліївна
к.держ.упр.,
доцент кафедри менеджменту і адміністрування
Національного фармацевтичного університету, м. Харків, Україна
Сучасний розвиток української
держави характеризується значною нерівномірністю в територіальному вимірі.
Світова практика свідчить, що різні регіони в будь-яких країнах не можуть мати
однакові характеристики соціально-економічного розвитку. Наявність значних
диспропорцій в розвитку регіонів, особливо в соціально-економічних питаннях, є
одним із критичних факторів щодо забезпечення безпеки і стабільності в нашій
державі. Нажаль, діюча регіональна політика в Україні не може ефективно
вирішити питання розвитку проблемних, депресивних територій. Вирівнювання
регіонального розвитку є однією з передумов забезпечення стабільності в такій
великій країні, що характеризується значними територіальними,
соціально-культурними відмінностями, як Україна.
Звичайно ж, мова не йде про
уніфікацію державної політики в цій сфері і вирівнювання соціально-економічного
розвитку регіонів за рахунок державної (здебільшого фінансової) підтримки
проблемних регіонів. Наразі актуальною є максимальна реалізація наявного
потенціалу кожного окремо взятого регіону, використання його відмінностей і
конкурентних переваг для створення ефективних соціально-економічних систем в
регіонах, які працюватимуть задля свого розвитку. Таким чином, питання пошуку
сучасних інноваційних підходів в управлінні регіональним розвитком є зараз
вкрай актуальним.
Питаннями управління
регіональним розвитком, зменшення депресивності регіонів, пошуку нових підходів
до забезпечення регіонального розвитку займаються зокрема такі вчені, як С. О.
Біла, В. М. Вакуленко, С. В. Волик, В. Є. Воротін, З. В. Герасимчук, Я. А.
Жаліло, О. П. Крайник, М. О. Кушнір та інші.
Для визначення основних
проблем та перспектив регіонального розвитку та пошуку нових підходів, здатних
покращити ефективність управління регіональним розвитком необхідно зазначити,
що таке управління здійснюється в рамках державної регіональної політики.
Державна регіональна політика
розглядається як комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на розроблення
та реалізацію ефективних механізмів управління економічним, соціальним, культурним
та екологічним розвитком регіональних систем на основі узгодження регіональних
і державних інтересів, раціонального використання наявного на місцевому рівні
обмеженого ресурсного потенціалу [2, с. 5].
Зараз в Україні є багато
проблем регіонального розвитку, серед яких слід виділити проблему зростання
регіональних диспропорцій, наявність яких дає можливість маніпуляцій різним
політичним силам для загострення територіальних, національних суперечностей в
країні.
Враховуючи велику актуальність
проблем регіонального розвитку та не применшуючи глибинні причини їх
виникнення, необхідно відзначити, що деякі проблеми в сучасному регіональному
розвитку пов’язані з економічними та суспільно-політичними кризовими процесами,
що відбуваються в світі. Зокрема, значно вплинула на ситуацію та інструменти і
технології управління регіональним розвитком в провідних країнах світова
фінансово-економічна криза 2008-2011 рр. Зважати на внесені нею зміни доцільно
і при формуванні і реалізації державної регіональної політики в Україні.
Зокрема, перед українською
державою постала низка важливих викликів, завдань щодо модернізації системи
державного управління регіональним розвитком, урахування європейських принципів
регіонального розвитку. Управління регіональним розвитком має розглядатися як
безперервна та гнучка управлінська діяльність, спрямована на впровадження
локальних стратегій регіонального розвитку, адаптацію регіональної політики до
умов господарювання, що змінюються під впливом ендогенних та екзогенних ризиків
і викликів [2, с. 10].
Зважаючи на ці обставини,
доцільно звернути увагу на пошук інноваційних шляхів територіального управління
у сучасному зарубіжному досвіді, які можуть бути використані для підвищення
ефективності управління регіональним розвитком української держави.
Серед таких шляхів, в першу
чергу, можна виділити міжрегіональну інтеграцію, яка отримала останнім часом
широкий розвиток та фінансову й інституційну підтримку як на рівні регіонів
всередині однієї держави, так і на рівні інтеграції сусідніх регіонів різних
держав. Зважаючи на сучасні проблеми в розвитку регіонів в Україні та наявність
значних протиріч між ними, що загострилися останнім часом, для нашої держави збільшення
інтеграційних зв’язків між регіонами всередині країни могло б забезпечити не
лише економічний, але й соціально-політичний ефект, сприяти об’єднанню їх
жителів для розбудови держави в цілому.
Окрім того, у низці країн для
інтенсифікації розвитку відсталих територій і для надання стимулу економіці в
цілому, в деяких регіонах встановлюються особливі бюджетні режими, основні
напрями застосування яких – надання розширених повноважень місцевій владі з
оподатковування та фінансування витрат, пільгові умови розподілу прибутків від
зборів загальнодержавних податків. У практиці інших країн регіонам особливі
бюджетні режими надавалися для вирішення політичних суперечностей або
економічних проблем. Проте кількість регіонів, що знаходяться в таких умовах, є
обмеженою, адже з уведенням особливого режиму звужується сфера державного
макроекономічного регулювання, виникає загроза незбалансованості бюджетної
системи [1, с. 147].
Особливої актуальності в
сучасних умовах набуває подальша децентралізація управління регіональним
розвитком, використання кластерів та пошук шляхів стимулювання розвитку
регіональної економіки, розробка та впровадження заходів щодо стабілізації
міжрегіональних відносин.
Слід зазначити, що за кордоном
розвитку територій приділяється значна увага: у США 17 урядових організацій
відповідають за координацію та здійснення дослідження регіональної політики; в
університетах є спеціальні підрозділи, що займаються розвитком міст і
урбанізаційними програмами. В Австрії є кілька інститутів регіональних
досліджень. Отже, за кордоном регіональна політика, регіональна наука та
регіональна економіка знаходяться в ранзі державних пріоритетів [1, с. 148].
Таке ставлення до проблем регіонального розвитку, глибоке розуміння сутності
регіональних відмінностей та пошук оптимальних шляхів для вирішення
регіональних протиріч та використання потенціалу регіонів були б дуже корисним
і для нашої країни, і особливо, для людей, що займаються розробкою національної
регіональної політики та управління регіональним розвитком в Україні.
Таким чином, пошук і активне
впровадження інноваційних підходів в управлінні регіональним розвитком в
Україні дозволить підвищити ефективність державно-управлінського впливу,
зменшити диспропорції в регіональному розвитку, стимулювати регіони до пошуку і
ефективного використання власних джерел розвитку, а не шляхів залучення
фінансової допомоги, підвищення соціальної і економічної стабільності,
підвищення добробуту і рівня життя населення.
Список
використаних джерел:
Немає коментарів:
Дописати коментар