Тематичний напрям 6.
Механізми реалізації державної
регуляторної політики
УДК 338.48:351.72
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА
ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Власов Віталій Олександрович
начальник
відділу договорів та правовстановлюючих відносин
управління
капітального будівництва
Філії
«Металургійний комплекс» – ПрАТ «ДМЗ», м. Донецьк
Запропоновано нові принципи регулювання державного контролю за діяльністю
суб’єктів господарювання. Обґрунтовано зміни до Закону України від 5.04.2007 р.
№ 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської
діяльності», які сприятимуть удосконаленню законодавства та підвищенню
ефективності механізму державного контролю.
Предложены новые принципы
регулирования государственного контроля за деятельностью субъектов
хозяйствования. Обоснованы изменения к Закону Украины от 5.04.2007 г. № 877-V
«Об основных принципах государственного надзора (контроля) в сфере
хозяйственной деятельности», которые будут способствовать усовершенствованию
законодательства и повышению эффективности механизма государственного контроля.
New principles of adjusting of state control after activity of subjects of
management are offered. Grounded change to Law of Ukraine from 5.04.2007 877-V
«About basic principles of state supervision (control) in the field of economic
activity», which will be instrumental in the improvement of legislation and
increase of efficiency of mechanism of state control.
Постановка проблеми у загальному виді. В останні роки становлення
законодавства України в сфері здійснення державного контролю має чітку
тенденцію до поступової реалізації політики лібералізації господарської
діяльності, обмеження втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів
господарських відносин. Результатами цих змін на практиці стають істотне
обмеження сфер здійснення контролю, створення бюрократичних обмежень для
реалізації функцій контролюючими органами, порушення таких принципів контролю,
як раптовість, дієвість, об’єктивність. Тому проблема удосконалення
концептуальних принципів регулювання державного контролю за діяльністю
суб’єктів господарською залишається актуальною.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним підґрунтям
дослідження стали наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених з
державного управління, адміністративного, фінансового, господарського права.
Наукову базу дослідження склали Ю.А. Авксентьєв, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчук,
І.І. Бабін, А.В.Бризгалін, Л.Р. Барашян, Ю.П. Битяк, Д.О. Гетманцев, Е.Ф.
Демський, О.В.Дьомін, П.С. Єфімічев, А.Й. Іванський, О.М. Iвченко, О.Я.
Курбатов, М.П.Кучерявенко, Д.М. Лук’янець, А.О. Монаєнко, Н.Р.Нижник, Л.М.
Пісьмаченко, В.П. Попелюк, Л.В. Шестак та інші.
Виділення невирішених питань. Незважаючи на досягнення вчених в питаннях
регулювання державного контролю, результати проведених досліджень [1–9]
дозволяють зробити висновок: в Україні досі не створено ефективної системи
державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання, що пов’язано з
відсутністю системного підходу у формуванні профільного законодавства,
наявністю численних колізій і, як наслідок, складністю правозастосування,
недосконалістю механізмів відстеження результативності запроваджених змін.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальних
принципів забезпечення ефективності державного контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання та розроблених на їх основі змін до профільного законодавства.
Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих
наукових результатів. Прийняття
Закону України від 5.04.2007 р. № 877-V «Про основні засади державного нагляду
(контролю) у сфері господарської діяльності» було направлено на створення
законодавчої бази для врегулювання процедури державного контролю, забезпечення
захисту прав і інтересів суб’єктів господарювання під час здійснення заходів
державного контролю, усунення правових, адміністративних та організаційних
перешкод для розвитку бізнесу в Україні [10]. Але не можна констатувати, що ті
новели, які було запроваджено в регулюванні державного контролю, на практиці за
6 років дії закону забезпечили, з одного боку, його ефективність, з іншого –
створили належні умови для захисту прав і інтересів підприємців від свавілля
контролерів.
Виходячи з результатів
проведених досліджень визначено, що існуючі принципи державного контролю за
діяльністю суб’єктів господарювання не забезпечують ефективність його
здійснення. Вони базуються на подальшому просуванні політики дерегулювання
підприємництва, лібералізації господарської діяльності; зменшення втручання в
господарську діяльність з боку державних структур, зокрема контролюючих
органів; ризикоорієнтований підхід до призначення заходів державного контролю.
Сучасні концептуальні принципи регулювання державного контролю обумовлюють
основні недоліки механізму державного контролю, серед яких треба виділити
наступні:
не розкрито взаємозв’язок
державного контролю та державного нагляду, які в законодавстві фактично
ототожнюються, не закріплено єдиного переліку контролюючих органів, які мають
право здійснювати заходи державного контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання;
недосконалість понятійного
апарату, яка створює умови для зловживання правами органами державного контролю,
можливістю застосування нових інструментів для реалізації функцій контролюючими
органами;
організаційна відособленість
функцій органів державного контролю і недостатньо ефективна схема взаємодії між
окремими контролюючими органами по виявленню правопорушень у сфері
господарювання, відсутній єдиний для всіх контролюючих органів процедурний
механізм здійснення державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання;
порядок притягнення до
відповідальності суб’єктів господарювання не забезпечує досягнення цілей
державного контролю та фактично відбувається за спрощеною процедурою «акт –
рішення – санкції» із порушенням конституційного принципу «без вини немає
відповідальності».
В результаті дослідження
проблеми забезпечення дієвості механізму державного контролю за діяльністю
суб’єктів господарювання, яке здійснювалось на протязі багатьох років, було
розроблено пропозиції щодо підвищення його ефективності [1–9]. Їх узагальнення
дає підстави констатувати формування нової концепції регулювання державного
контролю за господарською діяльністю. Основний сенс, який покладено в її
основу, полягає в посиленні ролі державного контролю в державному регулюванні
сфери господарських відносин через надання дієвих повноважень контролюючим
органам для реалізації контрольних функцій із чітким дотриманням встановленої
процедури здійснення заходів контролю та порядку притягнення до
відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності через
судові інстанції на основі дотримання конституційних принципів правової
відповідальності.
Для вирішення проблеми
забезпечення дієвого функціонування механізму державного контролю за діяльністю
суб’єктів господарювання було розроблено зміни до Закону України від 5.04.2007
р. № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності» [10]. Наведемо деякі з них.
З метою розмежування
державного контролю та державного нагляду, як різних за своєю сутністю видів
діяльності державних органів, запропоновано у всіх статтях закону слова «державний нагляд (контроль)» у всіх
відмінках замінити словами «державний контроль».
Для поширення дії Закону
України від 5.04.2007 р. № 877-V на всі відносини, що виникають в процесі
організації та здійснення господарської діяльності, необхідно частину другу статті 2 закону викласти
так: «Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час
здійснення заходів оперативно-розшукової діяльності, прокурорського нагляду,
досудового розслідування і правосуддя».
В таблиці 1 наведено зміни до статті 6 закону, які направлені на удосконалення процедури призначення
позапланових заходів державного контролю.
Таблиця 1
Зміни до статті 6 Закону України від 5.04.2007 р. № 877-V
Запропонована нова редакція частини четверту статті 7 дозволить
запровадити обов`язкове затвердження контролюючим органом програми здійснення
планових та позапланових заходів з переліком питань та необхідних носіїв
інформації, які необхідно вивчити для повного дослідження об’єкту контролю: «4. При проведенні планових або
позапланових заходів представниками органу державного контролю перевіряються
конкретні питання, необхідність перевірки яких була підставою для призначення
заходів, з обов'язковою вказівкою таких питань у програмі державного контролю.
Програма має містити крім переліку питань, які розкривають предметну складову
заходів державного контролю, конкретний склад первинної або іншої документації,
дослідження якої висвітлюватиме питання програми державного контролю.
Представники контролюючого
органу перед початком проведення заходів державного контролю на вимогу
посадових осіб суб'єкта господарювання мають зробити запис у журналі реєстрації
перевірок. Програма державного контролю є чинною лише протягом зазначеного в
ній строку здійснення заходів».
Важливою умовою запровадження
принципу презумпції невинуватості суб’єктів господарювання в процедурі
здійснення державного контролю є закріплення норм щодо розподілу процесуального
обов’язку позивача на звернення до суду. Для цього необхідно доповнити статтю 7 частиною дванадцятою
такого змісту:
«12. Якщо законами України за
порушення правил здійснення господарської діяльності передбачено
відповідальність суб’єкта господарювання, розпорядження або інший розпорядчий
документ органу державного контролю має містити заходи відповідальності у
вигляді адміністративно-господарських санкцій.
У випадку згоди суб’єкта
господарювання з виявленими порушеннями правил здійснення господарської
діяльності та заходами відповідальності за такі порушення суб’єкт
господарювання зобов’язаний самостійно у встановлені терміни усунути порушення
та виконати заходи відповідальності.
У випадку незгоди суб’єкта
господарювання з виявленими порушеннями правил здійснення господарської
діяльності та/або заходами відповідальності за такі порушення орган державного
контролю зобов’язаний у встановлений законодавством строк звернутись до суду із
позовом про примусове виконання розпорядження або іншого розпорядчого
документу, винесеного за результатами державного контролю діяльності суб’єкта
господарювання».
З метою виключення можливості
порушення порядку призначення та здійснення заходів державного контролю з боку
контролюючих органів пропонується доповнити
статтю 7 частиною тринадцятою: «13. Порушення процедури здійснення
державного контролю за господарською діяльністю є підставою для визнання дій
(бездіяльності) органу державного контролю та його посадових осіб
неправомірними, визнання матеріалів, отриманих в ході здійснення державного
контролю, неналежними доказами, а також відмови суду в задоволенні позову щодо
примусового виконання розпорядження або іншого розпорядчого документу, виданого
контролюючим органом за результатами державного контролю діяльності суб’єкта
господарювання».
Підвищенню ефективності
державного контролю та забезпеченню захисту прав та інтересів суб’єктів
господарювання сприятимуть встановлення вини як обов’язкової характеристики
суб’єктивної сторони складу правопорушення та на цій основі запровадження
презумпції невинуватості. Для реалізації цього треба доповнити статтю 12 частиною четвертою такого
змісту: «4. Суб’єкт господарювання вважається невинуватим у вчиненні
порушення правил здійснення господарської діяльності і не може бути притягнутий
до відповідальності, доки його вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено рішенням суду. Вину суб’єкта господарювання у вчиненні порушення
правил здійснення господарської діяльності зобов'язані доводити органи
державного контролю. Рішення суду щодо притягнення до відповідальності суб’єкта
господарювання не може ґрунтуватись на доказах, одержаних органом державного
контролю незаконним шляхом або у незаконний спосіб, а також на припущеннях. Усі
сумніви щодо доведеності вини суб’єкта господарювання у вчиненні правопорушення
тлумачаться на його користь».
У прикінцевих положеннях доцільно визначити завдання, які потребують
внесення відповідних корегувань в інші нормативні акти, і які дозволять
упорядкувати діяльність органів державного контролю, унеможливити дублювання їх
функцій, зменшити тиск державних контролюючих органів на суб’єктів
господарської діяльності та одночасно підвищити ефективність механізму
державного контролю: «Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня
опублікування цього Закону:
розробити пропозиції щодо
створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи
у сфері здійснення державного контролю за господарською діяльністю;
розробити порядок застосування
юридичного компромісу під час розгляду результатів державного контролю за
господарською діяльністю;
розробити пропозиції щодо
впровадження аудиторського контролю за господарською діяльністю як альтернативи
державного, підвищення ролі аудиторських перевірок, забезпечення обліку
аудиторських висновків органами державного контролю».
Висновки. Таким
чином, в результаті дослідження обґрунтовано зміни принципів регулювання
державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання, які направлено на
забезпечення його ефективності. На основі отриманих теоретичних результатів представлено зміни до Закону України від
5.04.2007 р. № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності».
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Отримані наукові результати
розкриваються в наступних положеннях:
запропоновано нові підходи до
формування сучасної концепції регулювання державного контролю за господарською
діяльністю;
узагальнено пропозиції щодо
підвищення ефективності механізму державного контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання, які дали змогу розробити зміни до профільного законодавства.
Практична значущість. В рамках цього дослідження здійснено чергову спробу
створення законодавчих умов для забезпечення ефективності механізму державного
контролю за діяльністю суб’єктів господарювання на основі зміни базових
положень законодавства. Їх практичне впровадження дозволить підвищити
ефективність механізму державного контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання та одночасно упорядкувати діяльність органів державного
контролю, унеможливити дублювання їх функцій, зменшити тиск на суб’єктів
господарювання.
Перспективи подальших розробок. У подальших розробках доцільно здійснити
дослідження застосування юридичного компромісу як фактору підвищення дієвості
механізму державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання.
Список
використаних джерел:
1. Коніщева Н.Й. Визначення
поняття «Державний контроль за господарською діяльністю» / Н.Й. Коніщева, В.О.
Власов // Вісник економічної науки України. – 2007. – № 2 (12). – С. 71–78.
2. Коніщева Н.Й. Підвищення
дієвості механізмів здійснення державного контролю за діяльністю суб`єктів
підприємництва в сфері туризму / Н.Й. Коніщева // Вісник ДІТБ. – 2009. – № 13.
– С. 64–70.
3. Коніщева Н.Й. Запровадження
презумпції невинуватості у процедурі притягнення до відповідальності за
порушення правил господарювання / Н.Й. Коніщева, В.О. Власов // Сучасні
проблеми управління: перспективні ідеї та технології: VI міжнар. наук.-практ.
конф., Київ, 1–2 грудня 2011 р. – Київ: Нац. техн. ун-т України «Київський
політехнічний інститут», 2011. – С. 165–166.
4. Коніщева Н.Й. Напрями
реформування інституту відповідальності за порушення правил здійснення
господарської діяльності в галузі туризму / Н.Й. Коніщева, В.О. Власов //
Сучасні технології управління туристичним та готельно-ресторанним бізнесом: III
Всеукр. наук.-практ. конф., Маріуполь, 23 вересня 2011 р. – Маріуполь:
Маріупольський держ. ун-т, 2011. – С. 277–280.
5. Коніщева Н.Й. Встановлення
вини суб’єктів господарювання щодо порушення правил здійснення господарської
діяльності / Н.Й. Коніщева, В.О. Власов // Регіональний розвиток – основа
розбудови української держави: зб. наук. праць Донецького державного
університету управління. – Сер. Державне управління. – Вип. «Ефективне державне
управління: державотворення та регіональна влада». – Донецьк: Донецький держ.
ун-т управління, 2012. – С. 100–109.
6. Коніщева Н.Й. Ефективність
впровадження системи напрямів удосконалення механізму державного контролю за
господарською діяльністю / Н.Й. Коніщева, В.О. Власов // Сучасні технології
управління туристичним та готельно-ресторанним бізнесом: V Всеукр. наук.-практ.
конф., Маріуполь, 27 вересня 2013 р. – Маріуполь: Маріупольський держ. ун-т,
2013. – С. 233–235.
7. Коніщева Н.Й. Державний
контроль за господарською діяльністю: нові підходи до правового регулювання /
Н.Й. Коніщева, В.О. Власов // Інноваційно-інвестиційні, ресурсні та
управлінські складові розвитку підприємств-учасників інтеграційних об’єднань:
міжнародна колективна монографія / під заг. ред. К.Ф.Ковальчука. – Донецьк: ЛАНДОН-XXI, 2013. – 503 с.
8. Власов В.А.
Совершенствование государственного контроля за деятельностью субъектов
хозяйствования / В.А. Власов // Удосконалення механізму державного управління
розвитком зовнішньоекономічної діяльності: зб. наук. праць Донецького
державного університету управління. – Сер. Державне управління. – Т. VIII. –
Вип. 81. – Донецьк: Донецький держ. ун-т управління, 2007. – С. 147–159.
9. Власов В.О. Пропозиції щодо
удосконалення правового регулювання державного контролю за господарською
діяльністю / В.О. Власов // Модернізація державного управління та європейська
інтеграція України: Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 25
квітня 2013 р. – Київ: Нац. академія держ. управління при Президентові України,
2013. – С. 316–319.
10. Про основні засади
державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України
від 5.04.2007 р. № 877-V // Офіційний вісник України. – 2007. – № 44. – Ст. 1771. – С.12–20.
ДИНАМІКА
КРЕДИТУВАННЯ ЯК ПОКАЗНИК ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СТІЙКОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
Олексенко Катерина
Володимирівна,
аспірантка Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Достатньо
поширеною є теза, що темпи кредитування зростають за умов стійкої банківської
системи. Слід додати, що вірним є і обернене твердження, що помірні та
стабільні темпи зростання кредитів є запорукою підвищення стійкості банківських
систем. Рівень стійкості визначає здатність системи протистояти ендогенним та
екзогенним шокам та повертатися до рівноважного стану.
Складність
дослідження взаємозв’язку економічних явищ, державної політики та стійкості
банківської системи, на нашу думку, полягає у багатовимірності та комплексності
даного поняття. Більшість вітчизняних дослідників, зокрема В.І. Міщенко, Н.М.
Шелудько, В.В. Коваленко та В.М. Коваль, вважають, що стійкість на рівні
окремого банку може бути розкрита через інтегральні показники діяльності
установи, що включають індикатори прибутковості, ліквідності та ресурсного
забезпечення, а також інформаційно-аналітичні та управлінські параметри
діяльності. Темп зростання обсягу банківського кредитування може слугувати
лакмусовим папірцем щодо рівня стійкості банківської системи, так як бере до
уваги агреговані значення, не враховуючи особливостей окремих фінансових
установ, відображає макроекономічний стан як ринку попиту (корпоративний
сектор), так і ринку пропозиції (фінансовий сектор).
В Україні
банківські ресурси у переважній частині спрямовується на забезпечення
корпоративного сектору. Станом на 01 січня 2014 р. сукупний обсяг кредитування
становив 799 млн. грн., з яких
81,85 % припадало на юридичних і 18,15 % на фізичних осіб.
Темпи
зростання дозволяє простежити зміни на ринку банківського кредитування. З рис.
1 видно, що динаміка обсягів кредитування юридичних і фізичних осіб є дуже
подібною. Після абсолютного піку кредитування у 2008 р., яке відбулося на фоні
економічного зростання за рахунок експортоорієнтованого виробництва у сферах
сільського господарства, металургії, добувної та хімічної промисловості,
спостерігалося різке падіння темпів вже у 4 кв. 2008 р. Як зазначав Б.
Данилишин світова фінансова криза стала тестом для економіки України, однак, ще
й для стійкості фінансової системи [1]. Нестача ліквідності на світовому ринку,
висока зовнішня заборгованість країни та скорочення попиту на вітчизняний
експорт стали тими шоками, які вивели систему зі стану стабільного розвитку.
Рис. 1. Темпи зростання кредитування юридичних і
фізичних осіб в Україні з початку 2006 по кінець 2013 рр. (в млн. грн.).
Джерело: графік побудований за даними НБУ на кінець
кварталу [2].
Коливання у темпах зростання кредитування в Україні
також пояснюється наслідками світової фінансової кризи та докризового періоду
кредитної експансії в державі. Неконтрольований бум у сфері споживчого,
іпотечного і корпоративного кредитування, зокрема в іноземній валюті, спричинив
різке збільшення обсягу прострочених та недіючих кредитів у банківській системі
України. Законодавча база держави не дозволяє фінансовим установам ефективно
знижувати ризик невиконання фінансових зобов’язань позичальником через
стягнення застави, зокрема це стосується складнощів у відчуженні іпотеки. Банки
також не здатні протидіяти у законному полі фінансовим махінаціям підприємств,
які штучно оголошували банкрутства, переводячи бізнес на інші юридичні особи,
підробляли дані про заставу, або стягнути завдані збитки з оціночних компаній,
які вираховували справедливу вартість заставного майна під замовлення клієнта.
Проблемні кредити слід вважати суттєвим гальмівним
фактором відновлення обсягів банківського фінансування реального сектору.
Частка простроченої заборгованості у сукупному обсязі кредитів на початок 2014
р. становила 7,7 %, що говорить про поступове зменшення показника з рекордних
11,2 % у 2011 р. [3]. Однак, банківська система потребує очищення балансів
та нарощення якісного капіталу.
Динаміка обсягів корпоративного кредитування напряму
залежить від вартості основних джерел – вкладів населення та вартості
рефінансування НБУ, а також співвідношення приросту ресурсної бази з попитом на
позики. Висока вартість кредитних ресурсів обумовлена такими факторами:
1) політична і
суспільна нестабільність спричинила підвищення державного ризику України, що у
поєднанні з більш жорсткими нормами щодо резервування під ризикові активи,
призвело до подорожчання валютних ресурсів;
2) дефіцит
гривневих ресурсів у банках, який посилюється недовірою населення до
банківських депозитів в умовах політичної кризи;
3) недостатніми
ресурсами НБУ для надання дешевого рефінансування.
Вищеперераховані чинники піднімають питання про
недостатню капіталізацію банківської системи, що означає відповідно низький
рівень стійкості. Голова Національного банку України Степан Кубів наголосив на
необхідності зовнішнього фінансування економіки держави для підтримання
стабільності [4]. Перехід до гнучкого
офіційного валютного курсу і зміна порядку його розрахунку, запроваджені у
квітні 2014 р. зменшують необхідність валютних інтервенцій НБУ для підтримки
заданого співвідношення. В свою чергу, це може означати, що більше ресурсів
буде доступно для рефінансування.
Попит на кредитні ресурси знижується через економічну
неефективність залучення дорогих позик на фоні загального економічного падіння
в країні. Також з точки зору ризик-менеджменту, фінансовий стан вітчизняних
підприємств не дозволяє їм сприйматися банками як потенційними клієнтами.
На жаль, найбільш вагомим та складним для подолання є
фактор політичного середовища, що на додачу до валютних дисбалансів, зумовлює
потрясіння фінансової стійкості банківської системи України. Заходи з
рефінансування та капіталізації банків, що проводяться Національним банком
України лише частково вирішують проблеми стійкості у короткостроковій
перспективі. До того ж, резерви НБУ в іноземні валюті станом на січень 2014 р.
становили 16,07 млрд. дол. США [5], що є критично низьким показником за
існуючого макроекономічного середовища.
Зрушення у довгостроковому горизонті стосовно
пожвавлення кредитування, відновлення фінансової стійкості вітчизняної
банківської системи та економічного зростання
можливі тільки при проведенні системних перетворень у національному
господарстві України, які в свою чергу за нинішнього стану державних фінансів
можливі у разі надходженні інвестицій або іноземного позичкового капіталу.
Список використаних джерел:
1.
Прес-релізи
Національного банку України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/
2.
Дані фінансової
звітності банків України/ Національний банк України. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/
3.
Данилишин Б.
Світова фінансова криза – тест для України/ Б.М. Данилишин // Дзеркало
тижня № 38(717) 11–17.10. 2008. – с.12
4.
Oсновнi показники діяльності банків України/
Національний банк України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/
Економічні та фінансові показники України/
Національний банк України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар